Всечесний отче Володимире, наступного року має вийти документальний фільм про життя та діяльність Української Греко-Католицької Церкви в Італії. Розкажіть, будь ласка, як народилася ідея знімати такий фільм?

Цього року наша Українська Греко-Католицька Церква в Італії (можемо сягнути навіть ширше – українська спільнота в Італії) відзначає такий дуже не точний, але приблизний ювілей – це 20 років з часу, коли українці почали приїжджати в пошуках праці, заробітку до Італії. Спочатку це був перший невиразний задум щось зібрати, підготувати якийсь матеріал, відео, фото на ювілей.  

Чому саме фільм, а не книга чи щось інше?

На сьогоднішній день вже є декілька документальних фільмів про життя українців в Італії, але, на превеликий жаль, ці фільми не віддзеркалюють справжнього життя того, чим живе, візьмемо для прикладу, наша Греко-Католицька Церква разом зі своєю спільнотою тут, в Італії.

“ФІЛЬМ, ЯКИЙ ПРЕДСТАВЛЯТИМЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ СПІЛЬНОТИ В ІТАЛІЇ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ, ЯКА ПРИЙШЛА ПОСЛУЖИТИ ЦІЙ СПІЛЬНОТІ”.

Тому це була друга думка, яка йшла за тією першою, – зібрати якийсь матеріал до ювілею. Ця друга думка повела нас далі – до реалізації фільму. Фільм, який представлятиме життя української спільноти в Італії та Української Греко-Католицької Церкви, яка прийшла послужити цій спільноті.

Але також додам ще й третю думку, що це є архівний документ. Ми живемо в час можливостей скористатися новітніми технологіями: телефонами, фотоапаратами, комп’ютерами, де архівні документи у паперах починають щораз то менше і менше зберігатися, і ця історія української спільноти в Італії ризикує бути втраченою, тому що вона не є зібраною у книжку, відео чи фотографію.

А хто зможе користуватися цим архівом?

Це є архівний документ для тих, хто колись буде вивчати історію, властиво, перші роки УГКЦ та її служіння для новітніх мігрантів, і буде користати з різних джерел, також і з нашого часопису “До Світла”, а найбільше, напевно, з того живого матеріалу – з відео-фрагментів, який зараз знімають по наших українських громадах.

Це не є тільки зйомка подій, які розповідають, як живуть українці, але складена історія української спільноти, яку обслуговує, за якою доглядає, у якій зростає і якій служить УГКЦ. Можна вважати, що цей фільм – це вже проект.

На Вашу думку, в чому полягає унікальність цього проекту?

Унікальністю цього проекту є сама структура викладу матеріалу, який починається з того моменту, коли люди вирішили вирушити далеко у різні країни світу в пошуках праці. Тут, зокрема, говоримо про Італію, – що їх мотивувало, які пережиття в них були?

До першої частини можна додати також труднощі, – про які вони розповідатимуть у цьому фільмі, – з якими вони зустрілися, як їх пережили. Як вони, переживши ці труднощі, набралися досвіду, якими ділилися потім з іншими жінками, які приїжджали після них.

Ця розповідь-історія повинна бути правдивою, дуже щирою, тому що головними героями цього фільму будуть, найперше, ті люди, які щиро розповідатимуть про те, як вони переживали свої перші кроки, які вони робили, також і священики, єпископи, усі ті, хто разом послужив для української спільноти.

 “ФІЛЬМ МАЄ НА МЕТІ ПОКАЗАТИ, ЧИМ ЖИВУТЬ УКРАЇНЦІ В ТИХ ЧИ ІНШИХ МІСТАХ, СПІЛЬНОТАХ, ЩОБ ЯКОЮСЬ МІРОЮ РОЗВІЯТИ ПЕВНІ СУМНІВИ ЧИ НЕПРАВИЛЬНІ ДУМКИ ТИХ, ХТО МАЛО ЩЕ ЗНАЄ АБО МАЄ ПОМИЛКОВЕ БАЧЕННЯ УКРАЇНЦІВ У ІТАЛІЇ”.

 Друга частина – це виклик, який постав перед Українською Церквою, зокрема тією, яка тоді була представлена тут студентами, що приїхали на навчання. Вони повинні були поєднувати нелегку працю на студіях з душпастирською працею, а саме в той вільний від навчання день – неділю – мали обов'язок їхати служити нашим людям, з ними ту неділю жити.

Це другий важливий момент того служіння Церкви українській спільноті, але є також і третій дуже важливий момент – це життя самої української спільноти УГКЦ, багатої на українські національні та релігійні традиції.

Власне, фільм має на меті показати, чим живуть українці в тих чи інших містах, спільнотах, щоб якоюсь мірою розвіяти певні сумніви чи неправильні думки тих, хто мало ще знає або має помилкове бачення українців у Італії.

 “СТРІЧКА Є, НАЙПЕРШЕ, ПРО ЛЮДЕЙ, САМЕ ТИХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПРИЇХАЛИ ДО ІТАЛІЇ І, ПОТІМ ПОКЛИКАЛИ ЦЕРКВУ”.

 Якщо конкретніше, про що ця стрічка? Хто є в центрі подій?

Я думаю, що ця стрічка є, найперше, про людей, саме тих людей, які приїхали до Італії і, потім покликали Церкву, щоб вона їм послужила. Тому основна увага сконцентрована на них, але друга увага поширюється також і на священиків, які від самих початків були й надалі залишаються зі своїм народом там, де б він не був, щоби з ним жити, переживати, сумувати і радіти; ділити з нашим народом долю його нелегкого життя.

Отче Володимире, кому адресована ця стрічка? Яке коло глядачів ви хочете охопити?

Я думаю, що найперше вона буде цікавою тим людям, які є сьогодні тут, в Італії. Вони отримають змогу подивитися на себе збоку і оцінити себе у спільноті, щоб не стати жертвами чиєїсь суб'єктивної оцінки ззовні. Хибна оцінка людини своїх здібностей і можливостей часто є причиною і її неправильної поведінки у спільноті.

Тому буде дуже добре, якщо цей фільм зможе нам усім допомогти більше пізнати себе як велику українську спільноту і Церкву в Італії, якою вона є, бо зазвичай кожен бачить лише свою громаду, в якій перебуває.

А друге – це також відкрити цим фільмом світ українців Італії для тих, хто живе в Україні чи інших країнах світу, щоби кожен, переглядаючи цей фільм, сам міг зробити особисті спостереження, висновки та за цим спогляданням, можливо, дати правильну оцінку явищу, яке називається міграція і переходить вже у діаспору.

Що особисто Ви очікуєте від фільму?

Я очікую два важливі наслідки.

Перше, – що цей фільм може принести багато світла у наше українське життя тут, в Італії, показати людям, як живе в тому чи іншому місці частинка однієї і тієї ж української спільноти. Воно людей дуже піднімає на дусі, воно їх укріплює, воно дає позитив у тому піднесенні, що ми об’єднані. Ось якою великою є наша спільнота! Фільм в такому коротенькому часі покаже, якими ми є.

А друге, як я вже згадував, він буде архівним документом. Не буде мене, не буде, можливо, навіть і того, хто буде після мене, але залишаться ці спогади, залишиться оце «живе життя» українців, які закладали основи процвітання україців у майбутньому. Це є цінний архівний документ, який розповідає правду про українців Італії зсередини.

Микола Мудрик, Тарас Жеплінський,

Іванна Гребеняк