Чому саме так? Євангелист Лука, на відміну від Марка (пор. Мк 1,16-20), і від Матея (пор. Мт 4,18-22), ставить наголос на богословський зміст цього покликання: головний персонаж - це Петро, а його човен – Церква.
Картина риболовлі поступово змальовується. Христос проповідує в околицях Галилейського моря, і біля нього чим раз більше слухачів, які тиснуться навколо Ісуса. Будучи в цьому натовпі, Ісус бачить два човни на березі моря, де рибалки, після нічної риболовлі, полоскають сіті. Ісус просить дозволу, і входить до човна Петра і звідси проповідує, а по закінченні навчання каже Петрові: «Відплиньте на глибину, і закиньте там сіті». З досвіду рибалок – це марний труд, адже вдень не ловиться риба, отож Петро каже: «На твоє слово закину сіті!». І наловили так багато риби, що Петро кличе своїх друзів, щоб йому допомогли. Вони прийшли й «наповнили обидва човни, аж почали потопати».
Звідки береться такий успіх у ловитві, якщо трудилися цілу ніч, і нічого не піймали? Воно походить з довір’я Петра на слова Ісуса. Цей відплив на глибінь провіщає майбутній «відплив» учнів на глибінь і на нові місійні простори світу: «Ідіть і навчайте всі народи» (Мт 28, 18-20). Без довір’я до слів Ісуса нічого не можливо зловити. Більше того, без довір’я до слів Ісуса не зрушимось з місця, будемо боятись, хоч би які знаряддя праці посідали: і модерні човни, й електронні мережі.
Побачивши таку ловитву риби, Симон Петро припав до колін Ісуса й каже: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина». Він пізнав, що Ісус це - «Божий Святий», як чітко визнає в іншому місці (пор. Йо 6, 69). Петро себе визнає грішним і не перестає ним бути, а згодом Ісус йому це пригадує: «Петре, перше ніж півень заспіває, ти мене відречешся тричі» (Лк 22, 61).
Почуття грішності і негідності відчувають також пророки, коли Господь їх кличе. Пророк Ісая каже: «Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами, і живу я з людьми з нечистими устами, мої ж очі бачили Царя, Господа сил» І ангел торкнувся жаріючим вугіллям до його уст, і уста Ісаї стали чисті, і чув він слова Господа: «Кого б мені послати?" І сказав Ісая: "Ось я, пошли мене!» (Іс 6, 5-8). І подібне відчуття негідності мають інші пророки: Мойсей (пор. Вих 3), Єремія (пор. Єр 4, 4-10), Амос (пор. Ам 7, 14-15), Єзекиїл (пор. Єз 3, 4-12), та багато інших в історії Старого і Нового заповітів. І мають також ті, кого Господь кличе у наших часах.
Господь не зважає на негідність і слабкість людини, і говорить до Симона Петра: «Не бійся! Віднині людей будеш ловити!». Щойно після такої розмови Ісуса з Петром, з'являються інші рибалки: Яків та Йоан, сини Заведея. Вони, витягши човна на берег, кинули все й пішли слідом за Ісусом. Ці найближчі є свідками воскресіння дочки Яіра (пор. Лк 8, 51-55), преображення на горі Таворі (пор. Лк 9, 28-29) і тривоги Ісуса в Оливному городі (пор. Мк 14,33; Мт 26, 37). Вони беруть участь у славі та в стражданнях Ісуса Христа. Ісус їх перестерігає, щоб чували і молилися, та до цього вони ще не здатні (пор. Лк 22, 45-46); учні покликані до вірності, та не дотримуються її (пор. Лк 22, 54-62), а на кінець ще втікають (пор. Мк 14,50; Мт 26, 56).
Місія Петра, щоб замість риб, людей ловив; йти на глибини світу, адже риба, коли її витягнути з води - гине, проте люди призначені до вічного життя. Учні покликані продовжувати місію Ісуса Христа нести світу благовість спасіння: «добру новину бідним, звіщати полоненим визволення, сліпим прозріння, випустити пригноблених на волю» (Лк 4, 16-21). Це перше, а як результат цього будуть хрестити, створювати церковні спільноти, будувати церкви, примножувати число вірних. Перше проповідь спасіння - євангелізація, і все інше докладеться.
І ми всі, охрещені християни, також покликані «відпливати на глибінь» нашої віри, не залишатися тільки на березі наших традицій, а йти на зустріч тих, що потребують доброго слова, або наших конкретних діл, а море доброчинної любові глибоке і широке.
Про доброчинність, а саме про збірку на потреби Церкви в Єрусалимі мова в листі Апостола Павла до Корінтян, що ми чули на цій Божественній Літургії. Апостол народів пише: «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце, не з жалю чи примусу: Бог любить того, хто дає радо».
Подібні заклики до збірок ми часто чуємо у наших церковних спільнотах в Італії, зокрема на допомогу жертвам війни, на лікування дітей та на інші потреби. Отож, слово Апостола Павла до всіх нас: «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме».
+ Діонісій,
Рим, 10/10/2020