Лк 10, 25-37; Еф 4, 1-6

Дорогі в Христі брати і сестри!

В Євангелії від Матея, у 15-ту неділю після зіслання Святого Духа, ми слухали про те, що один фарисей питає Ісуса котра найбільша заповідь, а Ісус відповідає:  «Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю». Це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого». Ми тоді роздумували загально про новий закон любові, який походить від Бога, адже Бог перше нас полюбив, і ми покликані цією самою Божою любов’ю себе полюбити,  і тою самою любов’ю любити ближніх, і разом з ближніми любити самого Бога. І так закривається коло цієї самої любові.  

В сьогоднішньому Євангелії  від Луки, один фарисей, щоб випробувати Ісуса, питає: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути? А Ісус йому дає інше запитання: «В законі, що написано? Як там читаєш?» Фарисей відповідає: «Люби Господа Бога твого… а ближнього як себе самого». «Ти добре відповів!» - каже Ісус. «Роби це і будеш жити!». А фарисей, щоб себе оправдати, ставить інше запитання до Ісуса: «Хто мій ближній?». І Ісус не дає якоїсь теоретичної відповіді, не визначає хто цей ближній, а оповідає притчу про милосердного самарянина.

Отож, сьогодні питання  «Хто мій ближній?» звернене також до нас.

Ми слухали, що один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону і попав в руки розбійників, які його побили і залишили на пів мертвого на дорозі. Хто цей побитий чоловік, Ісус нічого не каже. Чоловік цей не має імені; не відома його національність, бідний чи багатий, або до якої релігійної конфесії він належить. Він просто побитий! Потребує невідкладної допомоги. По цій дорозі спускаються до Єрихону священик, а згодом ще й Левіт. Вони побачили побитого, однак, оминувши, пішли далі своєю дорогою. Вони нічого злого не зробили, проте добра не вчинили. До речі, священники і левіти опікувалися Єрусалимським храмом, як знавці закону, вони себе уважали почесними і взірцевими, віддані прославі Бога. Тому не випадає себе забруднювати, тим більше кров´ю, а пізніше ще проходити обряди очищення. Отож, «проходять мимо»…

Натомість спускається до Єрихону якийсь самарянин. Євреї погорджували самарянами, уважали їх нечистими, зрадниками народу Ізраїля, і з ними постійно ворогували. Не зважаючи на те, Ісус ставить самарянина як взірець. Для єврея – це просто образа! Самарянин змилосердився над побитим, перев’язав йому рани, полив оливою і вином, посадив його на свою худобину, привіз до лікарні, доглянув за ним, а на другий день дав два динарії (дводенна заробітна платня), і каже господареві, що коли він  повернеться доплатить те, чого буде бракувати. 

Отож, питається Ісус законовчителя: «Хто з оцих трьох був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?». Законовчитель зрозумів і відповів правильно: «Той, хто учинив над ним милосердя!». Тож,  Ісус каже йому: «Йди і ти роби так само!»

«Йди і ти роби так само!» - стосується мене, і до кожного з нас. У справі любові ближнього не можу покликатися на те, що я єпископ. Не можу розпитувати: хто той побитий. Не потрібно питати яке його ім’я, бідний чи багатий; друг, чи ворог; чужинець, чи свій; православний, чи католик; ходить до церкви, чи не ходить. Якщо він потребує допомоги – це мій ближній. Любов Бога і ближнього  стосується всіх людей, якиx ми зустрічаємо на життєвій дорозі.  Просто він є людина, тому потрібно зупинити свого «осла» і дати йому першу допомогу, і потурбуватися про його дальшу долю. Сьогодні всі біжать, важко зупинитися. «Не маю часу!»; «Не можу, не можу!» Отже, наші оправдання. І проходимо повз! Радше, натискаємо на педаль швидкості, щоб скорше проїхати. А тут треба зупинитися! Виправдовуючи себе, кажемо, що не є моїм завданням рятувати, адже на те є держава,  «швидка допомога», Карітас…

Любов до ближнього вимагає відваги! Перші два подорожуючі не зупинилися, адже боялися, щоб своєї одежини не забруднити, щоб згодом не перепирати своїх сорочок, або проходити процес ритуальних очищень, або ще гірш  попасти в ту саму пастку розбійників. Папа Франциск часто закликає не боятися «забруднювати рук», а жити Церквою на виході, яка йде на зустріч потребуючим. А те,  «йди і чини милосердя» означає «будь близько», май почуття матері, яка рятує свою дитину!

Любов ніколи не ставить границь! Вона виходить поза межі ментальних та релігійних схем. Саме такі схеми не дають можливості священникові й левіту  справді «полюбити» свого ближнього.

Більше того, любов є творчою, вона є «у-топією», яка переображується у «топію» - знаходить місце здійснення; перетворює теорію на практику, фантазію на реальність.

Сьогоднішнє читання листа Апостола Павла до Ефесян запрошує нас «поводитися достойно покликання, яким вас візвано, в повноті покори й лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючись зберігати єдність духа зв'язком миру. Одне бо тіло, один дух, в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма й через усіх і в усіх».

Таке ж то достойне християнське покликання: зберігати заповідь любові! А любов сопричасна! Вона відноситься до всіх, адже один Господь через усіх і в всіх, що над усіма й через усіх і в усіх», без жодних границь.

«Йде і ти роби так само!»: Я, Ти, Ми, Ви! Амінь!

+ Діонісій,

Апостольський Екзарх