Фил 4, 4-9
Йо 12, 1-18

Дорогі в Христі брати і сестри!

«Верба б’є— не я б’ю! Віднині за тиждень буде в нас Великдень!»

Сьогодні святимо вербу на пам’ятку про торжественний в’їзд Ісуса Христа до Єрусалима. Чули ми з читання Євангелія, що «сила людей, що прийшли на свято, зачувши, що Ісус іде в Єрусалим, узяли пальмове гілля і вийшли йому назустріч з окликами: «Осанна! Благословенний той, хто йде в ім’я Господнє, ізраїльський цар» (Йо 12, 12-13). На цю неділю Церква подає також читання з листа Апостола Павла до Филип’ян, який нас закликає, кажучи «Радуйтеся!... Появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою… Усе, що правдиве, що чесне, що справедливе, що чисте, що любе, що шанобливе — те робіть, і Бог миру буде з вами» (Пор. Фил. 4,4-9). Сьогодні день радості, проте також приносить журбу і смуток.

Папа Франциск минулої неділі (25.03.2018) сказав, що у Квітній Неділі «перетинаються історії радості та страждання, помилок та успіху, які є частиною нашого щоденного життя як учнів, бо воно спроможне оголити почуття та протиріччя, які сьогодні часто належать також і нам, людям цього часу... І в усій євангельській розповіді» - каже Папа Франциск - «чітко видно, що радість, викликана Ісусом, для декого була причиною збентеження і роздратування».

Перше таке перетинання радості і розчарування бачимо ще в домі Лазаря, якого Ісус воскресив: сестра Лазаря, Марія, з радості вилила літру мира з щирого нарду на ноги Ісуса й обтерла своїм волоссям, а Юда зі заздрості протестує: «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним…» Євангелист Іван зауважує: «Не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди кидали» (пор. Йо 12, 3-6).

Бачимо інше протиріччя між окликами: «Осанна! Благословенний той, хто йде в ім’я Господнє» та викриками за кілька днів: «Розіпни, розіпни його!», а також протиріччя між бажанням фарисеїв вбити Ісуса, бо «весь світ іде за ним» (Йо 12,19), розіп’ясти його на хресті, поза мурами міста, щоб стерти про нього пам’ять назавжди, та тим, що тут все пішло навпаки: Ісуса вбивають, а Він воскресає, і всі народи починають говорити про нього. Смерть, яка на перший погляд є крахом всього, стає перемогою: хрест, як знак прокляття – стає знаком спасіння. Незважаючи на всі ці протиріччя людського життя, Ісус звершує свою місію спасіння на землі.

Бог незмінний, а людина по своїй природі є мінливою. Ми це дуже часто спостерігаємо у сучасній політиці, в Україні і в Італії. Одне обіцяють, а друге роблять. Вистарчить прочитати газету. Однак, не треба осуджувати політиків, бо картина в’їзду Господнього здійснюється інколи у нашому духовному житті, адже у Святому таїнстві Хрещення ми відрікаємось сатани і всіх діл його та обіцяємо єднатись з Христом, жити згідно Його заповіді любові, проте в житті часто забуваємо, що ми християни, „що в Христа христилися, у Христа зодягнулися” (Гал. 3, 27), піддаємося спокусам диявола, таким чином уводимо протиріччя у наше життя. Як учні Ісуса Христа ми покликані плекати чистоту серця, щоб ми були завжди ті самі: коли нас величають, і коли нас принижують; коли іде все добре в житті, і коли настають життєві проби; приймати в житті різні «осанна!» - і дякувати за них Богові, але також покірно приймати погорди чи осуди від інших. Ісус сказав: «Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать» (Мт 5, 8). Ми покликані завжди плекати справжню любов, що походить з висоти. А справжню Божу любов можна побити і потоптати, вбити і закопати, проте вона завжди воскресне. Любов має в собі силу воскресіння!

Сьогодні з нагоди свята Входу Господнього в Єрусалим святимо гілки пальми, оливок, або верби.

Віття пальми символізує перемогу. Так вітали колись переможців війни і так вітають Ісуса. Вітка оливки в дзьобі білого голуба принесла вістку, що закінчився потоп і таким чином вона стала символом мирних прагнень всіх народів землі. Як вітка пальми, так і оливки, зелена взимку та влітку. В Україні не росте пальма, ані оливка, там святимо вербу. Її листя падає в землю, вона наче завмирає, однак, вона держить силу життя. Коли приходить весна випускає пуп’янки, і воскресає. Пальма, оливка і верба в особливий спосіб нам говорять про перемогу життя над смертю. Звіщають нам про воскресіння Ісуса, і про наше воскресіння.

Не ідеться про людську перемогу, про тріумфальність. «Світська тріумфальність, каже Папа Франциск, «старається наблизити мету, шукаючи найкоротшу дорогу та фальшиві компроміси. Намагається вийти на колісницю переможця. Тріумфування живе жестами та словами, які, однак, не пройшли через горнило хреста, підживлюється порівнюванням з іншими, вважаючи їх завжди гіршими, вадливими, невдахами… Ісус знищив тріумфальність Своїми страстями.

І далі Понтифік стверджує, що «Становища Бога» веде до «становища слуги», дороги впокорення у слухняності «аж до смерті, смерті ж хресної» (Фил 2, 6-8). Він знає, що для того, аби досягнути справжнього тріумфу, необхідно вивільнити місце для Бога, а для того, щоб зробити місце для Бога, існує лише один спосіб: зречення себе. Мовчати, молитися, впокорюватися. З хрестом, браття й сестри, не можна вести переговори, або його обіймаємо, або відкидаємо.

Нехай гілки пальми, оливки чи верби будуть знаком вірності і захистом проти недуг, а зокрема, перед духовними небезпеками і знаком вірності у любові. Верба інколи б’є, але не може вбити; хоча на зиму її листя падає, вона таки навесні воскресає. У нашому житті інколи листя падає, маємо свої турботи і біди, проте живемо надією, що прийде весна, прийде воскресіння!
У квітну Неділю ми святкуємо День молоді і Блаженніший Святослав написав послання до молоді, в 2018 він писав таке:

«Дозвольте мені від імені Церкви також кинути вам виклик – частіше бути з Богом, присвячувати Йому більше свого часу та уваги, довше приватно молитися, заглиблюватися у Святе Письмо»…
А цього року, крім відповідальності у виборах, пише: «Ставайте активними членами вашої парафії й української громади! Так ви, як Боже «тепер», будете творити краще майбутнє для себе, своїх нащадків, Церкви й усього людства».

Папа Франциск минулої неділі закликав молодь: «Дорогі юнаки й дівчата, не соромтеся виявляти свій ентузіазм задля Ісуса, вигукувати, що Він живий, що Він є вашим життям. Але, одночасно, не бійтеся іти за Ним хресною дорогою. І коли почуєте, що Він закликає, щоб ви зреклися себе, скинули з себе власні забезпечення, повністю довірившись Небесному Отцеві, то, дорогі юнаки і дівчата, радійте й веселіться! Ви бо перебуваєте на дорозі Божого Царства.

Христос кличе, але кожна людина повинна розпізнати цей заклик, зрозуміти свою роль, здійснити окреме життєве завдання. Христос запрошує, але відповідь людини – завжди особиста.
Дорогі дівчата і хлопці, майте відвагу відповісти на виклик – здійснити Богом дане вам покликання! Майте сміливість відповісти на поклик Христа! Будьте собою! Коли зрозумієте, відкриєте, розвинете своє покликання, не бійтеся стати на цю дорогу. Беріть на себе відповідальність! Недаремно в нашій мові слово «відповідь» має той самий корінь, що й «відповідальність»: не можна бути тихо і бездіяльно відповідальним. Довіряйте Богові, який перший вам довірив, перший вас полюбив!».

+ Діонісій,
Рим, 21 квітня 2019