Йо. 9, 1-38; Ді. 16, 16-34

Дорогі в Христі брати і сестри!

Ми слухали Євангеліє від Йоана про сліпонародженого чоловіка – це довгий діалог, де є багато діючих осіб, як позитивних, так і негативних. Цікаво, де ми себе знайдемо серед цих діючих осіб? Як Ісус, що бачить страждання сліпого; чи учнів, які сперечаються хто згрішив; чи як сліпі фарисеї, які вважали себе учителями закону; як батьки сліпого, які бояться визнати, що Ісус його зцілив; чи як той сліпий, що не боїться визнати свою віру?

По-перше, таким сліпим від народження був кожен з нас. Як сліпий умив свої очі у Силоамській купелі і почав бачити, так кожен з нас умив себе водою Хрещення і побачив світло віри. Саме оповідання про зцілення сліпонародженого містить символіку про хрещення і віру. Ось головні діючі особи: Ісус зауважує бідного сліпого, не проходить мимо. Він іде йому назустріч, він бачить терпіння сліпого. Він намащує очі сліпого глеєм і запрошує бідного до співпраці: «Іди і вмийся!». І він послухав Ісуса, пішов, умився і прозрів. Учні також бачать сліпого, проте їхня реакція є іншою: їх не цікавить біда сліпого, а сперечаються між собою: «Хто згрішив? Він чи батьки його?». Ісус долає ототожнення юдеїв між гріхом і терпінням. Ісус сам зробив собі помешкання серед страждань та йде назустріч тим, хто страждає, незважаючи на те, грішник він чи ні.

Сліпота фарисеїв: «Немає гіршого сліпого від того, що не хоче бачити, чи глухого, що не хоче чути». Фарисеї переконані у своїх позиціях, незважаючи на факти і на чуда… Батьки сліпого, які бояться фарисеїв, тому не можуть визнати свою віру, тому їх поведінка двозначна. Бояться визнати, що Ісус оздоровив їхнього сина: «Спитайте нашого сина: він дорослий, сам про себе скаже». Простота сліпого. Він вільний, не боїться посвідчити про своє зцілення перед фарисеями. Згодом, пізнавши Ісуса у храмі, каже: «Вірую, Господи!».

Отож, ми прийняли світло віри і охрестились, але, на жаль, у нашому житті часто повертаємося до діл темряви. Апостол Павло пише до Галатів: «Учинки темряви відомі: розпуста, нечистота, розгнузданість, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня… Такі Царства Божого не успадкують» (Гал. 5, 19-21). Ті, що чинять такі діла, ходять у темряві. Тому нам треба часто повертатися до цієї силоaмської купелі і умивати наші очі віри. Наша віра порівнюється зі світлом. Що дає нам світло? При світлі бачимо речі, їх розрізняємо; бачимо віддаль, пропорції, орієнтуємося, де ми є. І навпаки, коли ми знаходимося у темноті, спотикаємося, ідемо навмання. Приходить Христос, Який нам об’являє світло життя, a особливо на ті вічні питання життя: «Хто ми є? Звідки походимо? Де ідемо?». Віра в Ісуса Христа дає нам відповідь на ці питання. Проте світ нас веде до життя у шизофренії: одне – в храмі, інше – на вулиці; віра, наче недільна одіж, з якої ми роздягаємось і залишаємось такими самими.

Нам треба долати цю життєву шизофренію, і цю віру, яку ми приймаємо в хрещенні і яку скріплюємо у храмі на молитві, понести її на вулицю, свідчити тим світлом для інших, бути «свідком світла». Хоч сучасні міста є фантастично освічені, то все-таки у духовному вимірі світ знаходиться у темряві, втратив орієнтацію, не відрізняє те, що добре, а що – зле, не бачить цінностей.

Сприйняти реальність і не шукати хто винен? Винуватця або цапа-відбувайла? Проблеми і травматичні випадки можуть з’явитися перед нами, як зараз велика проблема пандемії. В таких проблемах проявляється наш характер, ким ми є. Зараз ми часто чуємо італійське слово «resilienza», яке можна перекласти як «стійкість, витримка», здатність піти назустріч і подолати травматичні випадки або період різних проблем, користати з тих обставин, щоб позитивно переорганізувати своє життя. І ця витримка проявилася у нас, коли під час пандемії ми змогли знайти способи, щоб себе переорганізувати і навчитись чогось нового. І таким чином проявилася Божа слава.

До воскресіння – через хрест, через терня – до зірок. До зустрічі з воскреслим Христом проходиться через відречення від себе самого, через готовність порвати з певним середовищем, зокрема із зіпсованою ментальністю: розв’язки, які пропонують набуття якоїсь вигоди, компромісу зі злом чи подвійної гри, не належать до логіки Євангелія і послідовників Христа.

Життя – це радісна, хоч і важка, проща у напрямку Світла, в якому наші особисті зусилля випереджає і підтримує Божа благодать. Тож це Євангеліє закликає нас сьогодні не боятись труднощів, відкинення, ба навіть переслідування, відважно іти за Христом; ставати свідками Його Правди, яка просвітлює кожну людину» (о. Т. Барщевський, Коментар до недільних Євангелій, 55).

І діяння Апостолів, історія первісної Церкви, свідчить про те, що треба мати віру у Христа, яка нас не зупиняє, що ніщо нас не відлучить від Ісуса Христа. Суди, в’язниці, а навіть смерть. Павло та Сила проповідують, виганяють бісів, а за те їх судять і до в’язниці кидають, згодом їх звільняють, і далі вони подорожують і проповідують… Павло пише до Римлян. «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування? Ні голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч… Бо ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі» (Рим. 8, 35-39).

Ось приклад Богородиці. «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться їй від Господа» (Лк. 1, 45). Віра – проста, щира, вільна, відважна.

+ Діонісій Ляхович,
Апостольський Екзарх

 м. Рим, 22. 05. 2020