Історія Катедрального храму Апостольського Екзархату Жировицької Божої Матері і Святих Мучеників Сергія і Вакха в Римі
На християнському Сході досі існує давня практика, коли помісні Церкви мають свої представництва при інших патріарших Церквах, з якими перебувають у сопричасті, тобто повній євхаристійній єдності. Така потреба в постійному прокураторові (представникові) при Апостольській столиці назріла і для Київської Церкви, яка після підписання в 1596 році Берестейської унії відновила євхаристійну єдність Київської митрополії з Римським Апостольським престолом.
Поч. IX ст. - Перша згадка про каплицю свв. Сергія і Вакха в Субуррі
Згадка про першу сакральну споруду на цьому місці сягає початку IX століття – часів понтифікату папи Льва III (795–816). Папський біограф, розповідаючи про храми та монастирі, які прикрашав цей єпископ Рима, пише про каплицю Святих Сергія і Вакха, що розташована в так званому кварталі Калиніко. Наприкінці IX століття папа Венедикт III (855–858) обдарував цей монастир двома золотими чашами та дискосом. Церкву знову згадують у XI столітті в буллах пап Григорія VI та Григорія VII як монастир Святого Сергія, що називався Калинікійським на Субуррі. Імовірно, що храм, посвячений на честь святих мучеників Сергія і Вакха (військовиків високого рангу при дворі цезаря Східної Римської імперії Максиміана Дая II, які прийняли мученицьку смерть у Сирії приблизно 310 року), існував ще раніше.
Культ мучеників Сергія і Вакха швидко поширився по всій Римській імперії. У 527 році в Константинополі була збудована церква Cвятих Сергія і Вакха, тепер так звана Мала Свята Софія. У IX столітті в Римі було п’ять церков, присвячених святим Сергію і Вакху, проте сьогодні їхнє ім’я носить лише український храм.
1626 - Перший прокуратор Київської Митрополії прибув до Рима
У 1626 році митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Йосиф Велямин Рутський (5 квітня 1614 року – 5 лютого 1637 року) відправив до Рима свого першого прокуратора – ієромонаха Миколу Новака. Після його смерті прокуратором у Вічному місті став єпископ Рафаїл Корсак (1637–1640), який за дорученням митрополита Рутського від імені всього руського (українського) народу просив папу надати українцям храм, який став би осідком прокураторів і гостинним домом для паломників.
1638 - Храм свв. мчч. Сергія і Вакха в Римі передано під осідок прокураторів Київської Церкви
Від 1632 до 1639 року митрополити Йосиф Велямин Рутський та Рафаїл Корсак працювали над організацією в Римі осідку прокураторів Київської З’єдиненої (Греко-Католицької) Церкви. Це питання було вирішене у 1638 році, як свідчить про це лист від 12 липня 1638 року вже тоді митрополита Київського і всієї Русі Рафаїла Корсака до секретаря Конгрегації пропаганди віри Франческо Інґолі (21 листопада 1578 року – 24 квітня 1649 року), у якому написано, зокрема, таке: «Незвичайно радію, що церкву Святих Сергія і Вакха призначено для русинів завдяки трудам Вашої Достойности».
25 червня 1640 року відбулося засідання в апостольському палаці на Квіриналі, на якому був присутнім Святіший Отець Урбан VІІІ (6 серпня 1623 року – 29 червня 1644 року) та 11 кардиналів. Під час цього заходу був зачитаний декрет, за яким з’єдиненим русинам відводиться церква Святих мучеників Сергія і Вакха в Римі разом із прилеглими будівлями.
При храмі Святих Сергія і Вакха планували створити осідок прокураторів Київської Церкви. Крім того, як читаємо в папських документах, передбачалося, що «цією парафіяльною церквою Святих Сергія і Вакха зможе користуватися Колегія руської нації, яка має бути там утворена». Та українські студенти і далі мешкали в Грецькій колегії. І щойно 18 грудня 1897 року папа Лев ХІІІ (20 лютого 1878 року – 20 липня 1903 року) створив при храмі Руську колегію (тепер Українська папська колегія святого священномученика Йосафата), яка була перенесена в 1932 році до новозбудованого приміщення на пагорбі Джаніколо.
1569 - 1646 - Кардинал Антоніо Барберіні – великий меценат церкви свв. Сергія і Вакха в Римі
Історія цієї церкви тісно пов’язана з іменем кардинала Антоніо Барберіні (1569–1646), великого мецената багатьох римських храмів, брата папи Урбана VIII. За його підтримки повністю відреставровано храм Святих Сергія і Вакха. Кардинал Барберіні також придбав прилеглі будинки для потреб українців і залишив фонд на утримання цих споруд і храму. Його ім’я викарбовано у пам’ятному написі над портиком церкви.
1829 - Спроба Російського уряду привласнити український храм в Римі
Коли українські та білоруські землі ввійшли до складу Російської і Австрійської імперій (наприкінці XVIII ст.), З’єдиненій Київській Церкві заборонили мати представників при Апостольській столиці. У 1829 році, після смерті прокуратора ієромонаха Анатолія Вільчинського, російський царський уряд намагався привласнити церкву Святих Сергія і Вакха та прилеглі будівлі, мотивуючи це тим, що майно «належить Василіанському чинові, який опинився на російській території». Але Конгрегація пропаганди віри довела, що будинок і храм є власністю Апостольської столиці і призначила адміністраторами італійських священників, які здійснювали управління від 1830 до 1897 року.
1830 - 1897 - Церква та прилеглі будівлі передані для управління духовенству латинського обряду
З огляду на неможливість відправляти до Рима прокураторів з Київської Митрополії та спроби Російського уряду націоналізувати храм свв. мучеників Сергія і Вакха разом з прилеглими будівлями, Конгрегація пропаганди віри довела, призначила адміністраторами церкви і дому італійських священників, які здійснювали управління від 1830 до 1897 року. Коли ж у 1847 році до Рима із монастиря в Білій Литовської провінції (монастир заснований 1690 року, перестав існувати 1864 року) прибули священники-василіани Михайло Домбровський (†1879) та Ніканор Краєвський, які втекли з російських тюрем, то в церкві не було жодного комплекту східних богослужбових риз.
У 1828 році було 14 комплектів, проте в 1833 році тодішній адміністратор наказав їх або переробити на латинські ризи, або продати. Згодом прокуратор Львівської митрополії, о. д-р Василь Левицький, у 1896–1902 роках писав: « [прибувши до нашої церкви] ми, крім великого Служебника і малого дияконника й одного Апостола, буквально, нічого не посідали … буквально, я не застав нічого, бо перед перебудовою цього дому мешкав там латинський священник … так що з обряду нашого ані жодної книжки, ані будь-чого іншого там уже не зосталося. Тоді я звертався, куди міг, як за іншими літургічними речами, так і за книжками церковними й отримував щедрі пожертви».
Екстер’єр храму
Фасад храму пережив реконструкції в 1729 і 1741 роках, а також у 1896 році, відколи в основному зберіг свій нинішній вигляд.
1896 - Реконструкція фасаду
У 1896 році, за понтифікату папи Льва XIII (1878–1903) під керівництвом Етторе Бонолі було додано чотири ніші, у які планувалося помістити статуї чотирьох великих учителів Східної Церкви: Івана Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова та Атанасія Великого. На фасаді сакральної споруди зображено герб цього папи й емблему Чину святого Василія Великого, генеральна курія якого від 1932 року разом із осідком прокуратора Київської Церкви перебувала при храмі Святих мучеників Сергія і Вакха.
1969 - 1975 - Остання реконструкція фасаду храму та дому
Свій сучасний вигляд фасад української святині в Римі набув під час реконструкції 1969–1975 років. На площині фронтону храму в 1975 році з’явився вирізьблений з мармуру патріарший герб Йосифа Сліпого (17 лютого 1892 року – 7 вересня 1984 року), на якому зображено патріарший хрест, митру, архиєрейський жезл та Богородицю з піднятими в молитві руками (Оранту) із написом латиною «Per aspera ad astra» («Через терни до зірок»). А на фризі під ним – латинський напис, який українською звучить так: «Повернув власність храму і двора та відновив Йосиф кардинал Сліпий І, 1969–1973».
Того ж 1975 року ніші фасаду прикрасили чотирма мармуровими статуями високих церковних достойників, які відіграли важливу роль у тому, що ця святиня належить Українській Церкві. Праворуч угорі вміщена фігура папи Урбана VIII, який подарував цю посілість українському народу. А ліворуч угорі – мармурова фігура його брата, кардинала Антоніо Барберіні, який був великим меценатом і придбав та спорудив будівлі навколо храму для потреб прокураторів Київського митрополита, якими тоді були ченці-василіани. На нижньому ярусі, ліворуч, розташована статуя митрополита Йосифа Велямина Рутського, який наполегливо старався набути цю посілість у Римі для потреб Русько-Української З’єдиненої Церкви, а праворуч – патріарха Йосифа Сліпого, який повернув і відновив цю важливу пам’ятку присутності Української Церкви в Римі. Автором мармурових скульптур є італійський скульптор Уґо Маццеї.
Інтер’єр храму
Сучасний інтер’єр церкви є результатом кількох реставрацій, починаючи з XVII століття. Першу з них розпочали за вказівкою Київського митрополита Рафаїла Корсака (1637–1640). Його надмогильна плита розташована в центральній частині підлоги храму. Після смерті цього митрополита реставраційні роботи здійснювалися під патронатом кардинала Барберіні. Тоді було завершено центральний престол, розширено вхідні двері й відновлено фасад.
Реставрації у XVIII столітті
Наступні реставрації та часткові перебудови відбувалися протягом XVIII століття. Бічні престоли авторства Франческо Феррарі (1721–1744), дещо заглиблені в стіни й окреслені коринтськими пілястрами, виготовлені в 1741 році. До цього періоду також належать: фреска на стелі, що зображає прославлення в Небі Пресвятої Богородиці, у виконанні Себастьяна Чеккаріні (17 травня 1703 року – 26 серпня 1783 року), ікони святих Сергія і Вакха та Василія Великого на бічних престолах пензля Ігнатія Стерна (італінізовано – Ignazio Stella, 1680–1748 роки). Запрестольну конху з двома гарними жолобчастими колонами зеленого кольору, завершеними коринтськими капітелями, створено за проєктом Філіппо Баріджіоні (1672–1753). У ній вміщено Жировицьку чудотворну ікону Богородиці, яку покриває металева сріблена та золочена риза, виготовлена в 1819 році. У святилищі розташовані дві овальні картини «Свята Анна навчає Марію» та «Різдво Ісуса Христа», які датуються першою половиною XVIII століття, обидві частково відновлені.
Оздоблення святилища доповнює вітраж із зображенням голуба – Святого Духа, вмонтований в овальне вікно над Жировицькою чудотворною іконою Богородиці. Проєкт для вітража (беручи за взірець аналоги, зокрема в базиліці Святого Петра у Ватикані) виконав у 1970-х роках Михайло Мороз (1904–1992).
До 60-х років минулого століття над головним престолом був кам’яний, з багатою ліпниною балдахін на чотирьох колонах. Сучасний престол зроблений із білого каррарського мармуру. Його виготовив Уґо Маццеї на замовлення патріарха Йосифа у квітні 1971 року.
1897 - Іконостас роботи Чезаре Карозеллі
До 60-х років ХХ століття храм Святих Сергія і Вакха прикрашав зразковий п’ятиярусний (до половини з білого мармуру, увесь з елементами позолоти та 52-ма іконами) іконостас, споруджений у 1897 році коштом митрополита Галицького, архиєпископа Львівського, єпископа Кам'янецького Сильвестра кардинала Сембратовича (5 травня 1885 року – 4 серпня 1898 року), єпископа Перемишльського, Самбірського і Сяноцького Юліана Пелеша (1891–1896), його наступника – єпископа Перемишльського, Самбірського і Сяноцького Костянтина Чеховича (21 лютого 1897 року – 28 квітня 1915 року), єпископа Станіславівського Юліана Сас-Куїловського (22 вересня 1891 року – 30 серпня 1899 року). Проте він був зруйнований і більша його частина безслідно пропала. Залишилися тільки ковані царські і дияконські врата, майстерно прикрашені мотивами виноградної лози, а також давніми іконами чотирьох євангелистів і двох архидияконів – святих Лаврентія і Стефана. Ікони на вратах написані олійними фарбами на металевій основі округлої форми в дусі новокласичного італійського мистецтва XIX століття. Тло цих ікон є темно-брунатне, крім ореолів, виконаних старо-золотою фарбою. Їх автором є Чезаре Карозеллі (1847–1927), нащадок славної малярської римської родини. Ікони первісного іконостаса в храмі Святих Сергія і Вакха він написав у 1897 році. Тоді ж був виготовлений мармуровий тетрапод, дерев’яне горне сідалище та кивот.
16 серпня 1971 року - Сучасний іконостас проекту Уґо Мацеї
Теперішній двоярусний металевий іконостас був встановлений 16 серпня 1971 року. Намісні ікони Христа, Богородиці з Дитям, святого Миколая, святого й рівноапостольного князя Володимира, святої і рівноапостольної княгині Ольги та святої Женев’єви написав олійними фарбами в 1943 році в стилі французького імпресіонізму із вкрапленнями українських національних рис Олександр Савченко-Більський (1900–1991). Автор творив їх для іконостаса української греко-католицької катедри Святої Володимира в Парижі. Проте в 1972 році у паризькій церкві встановили новий іконостас, а твори О. Савченка-Більського були передані патріарху Йосифові до Рима і донині становлять частину іконостаса в храмі Святих мучеників Сергія і Вакха.
Поховання в крипті храму
Давні епітафії, написані на мармурових плитах долівки в церкві, свідчать про захоронення в ній митрополита Київського і всієї Русі Рафаїла Корсака (1595 чи 1601 рік, Новгородок – 28 серпня 1640 року, Рим) та Івана Інокентія Міку-Кляйна (1692–1768), єпископа Фаґарша Румунської Греко-Католицької Церкви.
1768 - Іван Інокентій Міку-Кляйн, єпископ Фаґарша, Румунської греко-католицької Церкви
Ще одна меморіальна плита вказує на поховання в крипті храму Івана Інокентія Міку-Кляйна (1692–1768), єпископа Фаґарша Румунської Греко-Католицької Церкви, який помер 22 вересня 1768 року і був похований у крипті церкви Святих мучеників Сергія і Вакха. 22 червня 1997 року його тлінні рештки були перенесені до храму румунської колегії Піо Ромено в Римі. А 2 серпня 1997 року їх перевезли до м. Блаж, де перепоховали 19 жовтня 1997 в катедральному соборі Святої Трійці. У крипті спочивають тлінні останки також і інших осіб, які з певних причин були в ній похоронені.
1897 -1932 - Руська колегія (тепер Українська папська колегія святого священномученика Йосафата)
Від 18 грудня 1897 року до 1932-го при храмі Святих Сергія і Вакха діяла Руська колегія (тепер Українська папська колегія святого священномученика Йосафата).
1932 - 1960 - Генеральний дім Василіанського чину святого Йосафата
Упродовж 1932–1960 років церква і прилеглі до неї будівлі належали Василіанському чину святого Йосафата. У 1960 році ченці-василіани перенесли свій осідок у нове приміщення монастиря на Авентині.
1960 - 1970 - Церква та будинок при ній перебували у власності Папської латиноамериканської колегії
У 1960 році ченці-василіани перенесли свій осідок у нове приміщення монастиря на Авентині. Тоді ж храм Святих Сергія і Вакха та будинок перейшли у власність Папської латиноамериканської колегії, яка відтак перепродала храм разом із прилеглими будівлями світській компанії «Флоріо–Тонеллі».
1970 - Храм свв. мчч. Сергія і Вакха та дім знову у власності Української греко-католицької Церкви
Після звільнення із сибірського ГУЛАГу і приїзду до Рима в 1963 році митрополит Йосиф Сліпий відразу взявся за справу повернення церковного комплексу та його відновлення. Із 1970 року храм і прилеглі будівлі знову стали власністю Української Греко-Католицької Церкви.
У 1970-х роках були проведені археологічні дослідження крипти храму. Їх результати доводять, що це не просто підземне приміщення, утворене під час будівництва церкви. Фахівці стверджують, що храм зведено на залишках будівлі ІІ століття до Христа і що це міг бути мистецьки оздоблений палац одного з давньоримських вельмож.
8 вересня 1970 - Створення персональної парафії для українців-католиків візантійського обряду
8 вересня 1970 року завдяки старанням патріарха Йосифа кардинал Анжело Делл’Аква (9 грудня 1903 року – 27 серпня 1972 року), вікарій папи для єпархії міста Рима, декретом «Pastoris vigilantis» («Пастир, що чуває») утворив персональну парафію для українців-католиків візантійського обряду, «щоб Христові вірні, які походять з українського народу і проживають в різних куточках Рима, духовно єдналися і отримували належну опіку».
11 липня 2019 - Парафіяльна церква Свв. мчч. Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в Римі піднесена до гідності Катедрального храму
11 липня 2019 року Святіший Отець Франциск буллою «Christo Salvatori» («Христу-Спасителю») створив для українців візантійського обряду Апостольський екзархат в Італії. Катедральним храмом новоствореної церковної структури стала парафіяльна церква Святих мучеників Сергія і Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці в Римі.
Сьогодні церква Святих Сергія та Вакха та Жировицької ікони Пресвятої Богородиці є катедральним храмом Апостольського екзархату для українців візантійського обряду, які проживають в Італії. У церкві щодня звершуються богослужіння, тут вирує активне парафіяльне життя. Тож у багатомільйонному Вічному місті на порозі третього тисячоліття в пісні прослави Творця лунає також молитва українською мовою.
Джерело: Офіційний сайт Катедрального храму святих мучеників Сергія і Вакха у Римі