Доповідь Владики Діоніся (Ляховича) присвячена ІІІ Міжнародному конгресу української діаспори

 

Доповідь поділяється на дві головні частини: 1) Праця Церкви над формуванням діаспори в Італії та Іспанії та 2) Заходи з боку УГКЦ в Україні на підтримку українських емігрантів на чужині та іноземних іммігрантів в Україні[1].

1.Украінська діаспора вчора і сьогодні: картинка з минулого української імміграції в Бразилії

Протягом останніх 120 років український народ перейшов через чотири великі еміграційні хвилі. Ці чотири хвилі створили сучасну українську діаспору. Я належу до першої хвилі української еміграції, яка виїхала при кінці 19-го століття до Бразилії. Перш ніж перейти до аналізу новітньої української імміграції в Італії та Іспанії, коротко хотів би пригадати про нашу діаспору в Бразилії, адже в наступному році святкуватиметься 120-ти річчя цієї імміграції. З цієї нагоди на початку вересня 2011 року у м. Прудентополіс відбудеться Собор УГКЦ, а в місті Курітіба, столиці штату Парана, Синод єпископів УГКЦ. На сьогоднішній день тільки Українська греко-католицька церква в Бразилії начисляє понад 220 громад з власними храмами. Майже при всіх церквах діють молодіжні та підліткові  культурно-релігійні організації. Діє також понад 20 українських танцювальних гуртків. Майже в усіх храмах Божественні Літургії служаться в українській мові. У середині травня цього року транслювалася Літургія українською мовою зі столиці Бразилії по всій країні. Наші люди досі співають українські пісні, колядки, щедрівки і гаївки,  вдягаються в народні строї. На декількох площах Бразилії відкрито пам’ятник Т.Г. Шевченку, діють українські музеї і громадські асоціації, які об’єднуються у центральній українсько-бразильській Асоціації. Я можу сміливо сказати, що цього усього сьогодні б не було, якщо б не було Української церкви. Тому українська культура в Бразилії ідентифікується з церквами та з її організаціями, в той час, як німецька культура відома тут більше по баварському пиві, а італійська - по піці чи макаронах. У Бразилії Церква по сьогодні відіграє основну роль у збереженні української ідентичності, аналогічно можна ствердити і про Аргентину, Сполучені Штати Америки і Канаду.

2. Новітня хвиля української імміграції в Італії та Іспанії

В першій частині доповіді хочу зосередити увагу учасників Конгресу на новітній хвилі імміграції українців, зокрема в Італії та Іспанії. Думаю, що кожен, хто хоча б трішки знайомий з даною тематикою, погодиться зі мною в тому, що більш ніш десятирічний досвід масової української імміграції як в Італії, так і в Іспанії з тимчасового явища поїздок на заробітки набирає все чим більш характерних ознак сталої діаспори. Проте, чи термін «діаспора» вже сьогодні може бути застосований для охарактеризування української спільноти у згаданих країнах, залишається питанням поки що дискусійним та недостатньо дослідженим.

Якщо зазвичай на шпальтах українських газет, коли йде мова про українців в Італії та Іспанії, найчастіше зустрічаємо вислови на кшталт «українські трудові мігранти», то серед самих мігрантів останніми роками все частіше застосовується термін  українська діаспора. Зазначу, що в правовому контексті, мабуть, ще зарано говорити про закоренілу українську діаспору в згаданих країнах, оскільки українці як в Італії, так і в Іспанії по сьогоднішній день, порівняно з місцевими громадянами, є обмежені в правах, а велика кількість і досі перебуває в цих країнах в нелегальному статусі.  Та все-таки такі характерні ознаки діаспори як збереження своєї духовності, культури та ідентичності, гуртування спершу у церковних, а останніми роками також і у культурно-громадських спільнотах свідчить про те, що процес формування української громади в Італії та Іспанії має основні характеристики, що визначають діаспору. І сьогодні, як і в минулому, неабияку роль в цьому процесі відіграє саме Церква. Як слушно зауважує  дослідниця теорії української міграції І.Бойко: «Релігійний фактор – це особлива ознака діаспори. Історія діаспор показує, що релігія стала цементуючим фактором у консолідації представників одновірців (часто співпадаючих з певною національністю)»[2].

Щодо сучасної хвилі еміграції, то на підтвердження такого тезису передусім слід відзначити, що ряд офіційних документів[3] та Кодекси Канонів як Римо Католицької Церкви,[4] так і Східних Церков[5] застерігають, щоби вірним Церкви свого права була гарантована душпастирська опіка на чужині в рідному обряді та рідній мові[6]. Таким чином, переходячи до аналізу практичної діяльності УГКЦ в Італії та Іспанії, хочу зазначити, що власне, завдячуючи вищезазначеним документам Церкви, передумови для душпастирства УГКЦ в згаданих країнах, де наша Церква ще не має власних матеріальних та юридичних структур, були доволі добрими, оскільки нам була надана можливість служіння в римо-католицьких храмах в українському обряді.

2.1 Практична діяльність Української Греко-Католицької Церкви в Італії та Іспанії

Практична діяльність Української Греко-Католицької Церкви у сфері міграції провадиться багатьма різними церковними структурами, зокрема: Апостольськими візитатурами в Італії, Іспанії, Комісіями УГКЦ у справах мігрантів, Пасторально-місійнийним відділом, Карітасом України, Патріаршою катехитичною комісією, Єзуїтською службою для біженців, Морським апостолятом та ін.

Як відомо, масова еміграція з України в Італію розпочалася вкінці 90-х років минулого століття. Розуміючи необхідність духовної опіки українців на чужині, 10 років тому було відкрито храм монастиря оо. Василіан у Римі для пасторальної діяльності серед українських заробітчан, водночас наповнилися і стіни єдиної української парафії свв.Сергія і Вакха у Римі.

Крім того, отці Василіяни, а також о.Іван Музичка (тодішній парох свв.Сергія і Вакха) розпочали пошук українців для утворення у більших містах Італії церковних громад, яким, за домовленістю з італійським єпископатом, надавалася можливість служіння в римо-католицьких храмах. Цей перший етап формування української спільноти в Італії між 1999 – 2003 роками був підготовчим та допоміг українцям в Італії не “загубитись” у чужому світі.

В наступному етапі 2003-2005 за домовленістю Блаженнішого Любомира (Гузара), Глави УГКЦ і Конференції Єпископів Італії було призначено Пасторального координатора для українців в Італії о.Василя Поточняка, котрий поряд із тим, що дбав, як забезпечити духовною опікою ті італійські території, де скупчена велика кількість українських мігрантів, також мав налагоджувати контакти між уже наявними українськими громадами, а 14 січня 2003 року офіційним декретом Конгрегації Східних Церков, на прохання Блаженнійшого Любомира (Гузара), було призначено преосвященного Владику Гліба (Лончину) Апостольським Візитатором для українців в Італії. З березня 2005 року і по сьогодні уряд Пасторального координатора виконує о.Олександр Сапунко, а уряд Апостольського Візитатора з 7 січня 2009 року виконує Владика Діонісій (Ляхович). Як зазначалося, в Італії та Іспанії УГКЦ не має власної єпархії чи екзархату, а тому практична діяльність у сфері імміграції у згаданих країнах провадиться Апостольською Візитатурою.

Наводячи коротку статистику, хотів би зазначити, що  станом на сьогодні в Італії служать біля 50 священиків, які обслуговують 125  українських церковних громад в усіх регіонах Італії. Зазвичай українські вірні збираються на молитву та спільні зустрічі в храмах Італійської церкви, а декілька святинь були передані у виключне користування українським громадам.

Нова українська заробітчанська імміграція на теренах Іспанії появилася більш менш у цьому самому часі, що і в Італії. Першим організатором наших спільнот був о. Йосиф Казанова. Тому три роки координатором було призначено о. Гектора Ціммера, а від листопада 2009 о. Василя Бойка.  Станом на сьогодні в Іспанії служать 17 священиків, які обслуговують біля 40 українських церковних громад в різних регіонах Іспанії. Протягом останнього року основні зусилля УГКЦ в Іспанії спрямовані на пошук нових місць скупчення українців та утворення там церковних громад. Також налагоджується діяльність в інформативному терені, який би об’єднував українців в Іспанії.

Зазначу, що УГКЦ в Італії на сьогоднішній день вдалося дещо краще розвинути душпастирську діяльність. Хоча як в Італії, так і в Іспанії наша Церква намагається бути присутньою у всіх сферах суспільного життя українців, надаючи їм окрім духовної, моральної, психологічної,  нерідко і соціально-правову та матеріальну опіку. Ця опіка полягає в тлумаченні іноземного законодавства, психологічних порадах, сприянням в працевлаштуванні, опіка над хворими та ув’язненими, допомога в перевезенні домовин покійних в Україну, тощо. Щодо фінансування даних заходів, то варто зазначити, що попри певну фінансову допомогу з боку УГКЦ, а також Італійської та Іспанської Церков, нерідко і самі вірні є неабияк солідарними з своїми потребуючими братами та сестрами, і, дякуючи їхнім пожертвам, вдається реалізовувати вищезгадані заходи. Проводяться благодійні акції серед українців в Італії та Іспанії також і для потребуючих в Україні, зокрема дітей.

Скажімо, в Італії більш сприятливими умовами для душпастирства наших вірних є присутність монаших чоловічих та жіночих згромаджень, а також двох Українських папських колегій. Так, наприклад,  від 2005 року Сестри Служебниці Генерального дому в Римі відвідують ув’язнених українських жінок у Римі (Centro Identificazione ed Espulsione). Тут постійно знаходяться 10-12 жінок (особи змінюються), яких затримують без документів на території Італії. Сестри розмовляють з ними, надаючи духовну і моральну підтримку. Часто деякі з них перебувають на межі психічного й емоційного зриву. Сестри організовують з ними спільні і приватні молитви, провадять духовні розмови, приносять їм духовну літературу й релігійну атрибутику.

На сьогоднішній день при церковних громадах вже діють декілька недільних шкіл, в яких діти вивчають українську мову та культуру.

Єднанню українських іммігрантів в Італії сприяє проведення різних культурно-мистецьких заходів, і тут є неабиякий вклад українських студентів Папських колегій.

Десять років поспіль УГКЦ в Італії є організатором всеіталійського Дня Матері, який проводиться у Римі. На свято зїжджаються представники українських громад із усієї Італії у кількості 3 -5 000 тис. осіб. З України на Свято запрошуються народні та заслужені артисти та відомі виконавці української пісні. Це свято по праву можна вважати найбільшим об’єднавчим заходом загальнонаціонального рівня в Італії. У багатьох містах Італії українські церковні громади беруть участь в «Святі народів», яке організовує Італійська церква, де різні іноземні народи представляють власну культуру та традиції. Все частіше багато італійців приходить на наші богослужіння, щоби насолодитися їх духовною красою та співучістю. Більшість італійських родин, у яких працювали наші українці, є добре обізнаною з українською історією та культурою.

Протягом останнього року основні зусилля УГКЦ в Італії направлені на душпастирську опіку молоді. В Римі при парафії св.Сергія Вакха відбуваються регулярні зустрічі молодих Українців Риму, за участю яких організовуються різноманітні духовно-культурні заходи розважального характеру. Схожа діяльність ведеться і в багатьох інших громадах Італії, а для її розвитку розробляється проект щодо створення катехитичних груп праці з молоддю, до яких належали б священик, сестра, лідер від молоді та дорослих мирян, які б виїжджали на вихідні (субота, неділя) до парафій в Італії для духовного спілкування чи реколекцій.

Вагомим інформативно-об’єднавчим чинником протягом цих останніх восьми років став християнський часопис українців в Італії “До Світла”. Він розповсюджується серед українців усіх регіонів Італії та намагається висвітлювати різноманітні аспекти іммігрантського побуту і життя, а також місце Церкви в цьому житті. Зростання тиражу та кількості дописувачів стало доказом того, що журнал має не тільки інформаційну, але і об’єднавчу силу та виховує українців у переконанні не цуратись українства та своїх традицій. З 2008 року в Інтернеті запрацював і веб-сайт УГКЦ в Італії (http://www.chiesaucraina.it/).

Майже кожної неділі відбуваються душпастирські візити Апостольського візитатора до українських громад Італії та Іспанії, завдяки яким налагоджуються тісні стосунки з місцевими єпископами та вивчаються можливості розширення душпастирських осередків та потреби українців.

Підсумовуючи короткий огляд діяльності Церковних громад в Італії та Іспанії, хотів би зазначити, що вони, як очевидно, виконують функції не лише духовного, але також культурного та соціального центру. Саме в Церкві українці за кордоном мають можливість зустрічатися, обговорювати свої проблеми, об’єднувати зусилля для подолання цих проблем та самоорганізовуватися. Фактично, церковні громади послужили зародками усіх помітних громадських організацій українців, реалізації спільних ініціатив, створення недільних та суботніх шкіл. Хотів би пригадати і про те, що сьогодні як в Італії, так і в Іспанії діють десятки культурно-гормадських об’єднань, які відіграють не менш важливу роль у процесі формування української діаспори. Як відомо, багато з них зародилися на ґрунті церковної громади, які сьогодні вже в силі діяти самостійно. І, можливо, допоки з боку держави поки що не зауважується рішучих кроків у формуванні української діаспори, то саме співпраця Церкви та культурно-громадських організацій в Італії та Іспанії  мала б стати запорукою утвердження держави Україна у міжнародній спільноті.

З мого боку, представляючи власне не громадську організацію, а церковну, хочу запевнити представників українських громадських організацій, що Українська діаспора в Італії завжди може розраховувати на допомогу УГКЦ як інтегруючої складової частини української спільноти в Італії у всіх соціальних, економічних, культурних ініціативах, пов’язаних із турботою про покращення долі українського емігранта та становлення української діаспори в Італії.

Природа церковної і громадської організації є дещо відмінною, відповідно і функції мають нерідко відмінний характер. Однак хотів би наголосити, що цей відмінний характер функцій не означає, що вони є між собою конфліктними, а радше, навпаки, взаємодоповнюючими.

Тому, не менш важливим для громадських організацій та церковних громад є плекання взаємоповаги, порозуміння та співпраці, не заступаючи при цьому місця один одного, а радше взаємно допомагаючи. Жодна зі сторін не повинна бути загрозою для іншої, а тільки взаємним збагаченням та посиленням.

Як Апостольський Візитатор для українців в Італії намагаюся бути завжди гарантом того, щоб церковні громади в Італії ніколи не відкидали громадські ініціативи. Водночас як пастир, хотів би закликати лідерів так направляти працю громадських організацій, щоб вони були на службі людині, не переслідували меркантильних цілей, стояли на сторожі суверенітету України, підтримували всіляко європейську перспективу нашої Батьківщини, плекали мир та братню любов поміж народами.

На завершення, закликаю громадські організації та усіх людей доброї волі, навіть якщо вони і не є вірними УГКЦ, не відділятися від наших церковних громад, а, навпаки, налагоджувати контакти для спільної тіснішої співпраці, і в такому дусі хочу побажати, щоб українська спільнота в Європі сформувалася в справжню діаспору для якнайбільшого утвердження держави Україна у міжнародній спільноті.

3. Заходи з боку УГКЦ в Україні на підтримку українських емігрантів на чужині та іноземних іммігрантів в Україні

Практична діяльність Української Греко-Католицької Церкви в Україні

 у сфері міграції провадиться багатьма різними церковними структурами, зокрема:Апостольські візитатури у Італії, Іспанії, Великобританії та Ірландії, Комісія УГКЦ у справах мігрантів, Пасторально-місійний відділ,  Карітас України, Патріарша катехитична комісія, Єзуїтська служба біженцям, Морський апостолят та ін. Загалом ця діяльність, що характеризується своїми особливостями та труднощами, здійснюється на двох взаємопов’язаних рівнях:

І.     безпосереднє служіння людям (українські мігранти таповертанці, їхні рідні та діти, біженці та іноземні іммігранти в Україні, а також моряки, котрі прибувають до портів Австралії, Великобританії, Канади, США та України);

ІІ.    підготовка душпастирів та координація душпастирської опіки мігрантів;

ІІІ.  підготовка та представлення позиції УГКЦ щодо феномену міграції та викликів, які її супроводжують на національному та міжнародному рівнях.

Коротко проаналізуємо ситуацію по кожному із рівнів та вкажемо на конкретні кроки структур УГКЦ, спрямованих на подолання труднощів та вирішення проблем.

І. Безпосереднє служіння

Відповідно до пасторального контексту можемо виділяти шість цільових груп осіб:

1)    українські трудові мігранти, котрі працюють закордоном (за даними експертів зараз налічується 4,5 млн. емігрантів за кордоном, близько 2 млн. з яких працюють у ЄС);

2)    члени родин мігрантів, котрі залишилися в Україні (вперше в історії України люди виїжджають на заробітки, залишаючи родини на Батьківщині);

3)    повертанці (за свідченням соціологів  близько 70% українських трудових мігрантів декларують бажання повертатися до своїх родин та не більше 20% реалізує це бажання);

4)    жертви торгівлі людьми (поширення нелегальної міграції сприяє виникненню організованих злочинних угруповань, які активно долучаються до торгівлі людьми);

5) іммігранти та біженці в Україні (територією нашої держави проходить один із основних транзитних шляхів із Півдня та Сходу до Західної Європи);

1)    Українські трудові емігранти

Церковні громади за кордоном виконують функції не лише духовного центру, але також культурного та соціального центру. Саме в Церкві українці за кордоном мають можливість зустрічатися, обговорювати свої проблеми, об’єднувати зусилля для подолання цих проблем та самоорганізовуватися. Фактично, церковні громади послужили зародками усіх помітних громадських організацій українців, реалізації спільних ініціатив, створення недільних та суботніх шкіл тощо.

За даними соціологічні дослідження української трудової міграції (результати презентовані у червні 2009 р. Карітасом України за участі Комісії УГКЦ у справах мігрантів) пасторальні потреби мігрантів не будуть зменшуватися найближчих 5 років. Навпаки, існує велика ймовірність, що вони зростатимуть через вторинну міграцію (коли до мігрантів переїжджають члени їхніх родин) та формування осередків української діаспори у вищезгаданих країнах. Обидва процеси уже спостерігаються. Ознакою цього є вкорінення мігрантів у країнах перебування і формування власного культурного середовища. Зокрема, створення різноманітних структур самоорганізації (наприклад: Християнське товариство українців Італії, Спілка українців Португалії, Федерація українських асоціацій Іспанії тощо), зародження власних медіа (виходять газети, діють інтернет-сторінки, існують спроби радіо та телепередач), засновуються суботні та недільні школи (у Португалії діє до двох десятків), поширюються щорічні святкування (наприклад, відзначення Дня Матері), мистецькі конкурси та концерти.

Окремо слід згадати відносини між "старою" українською діаспорою і новоприбулими емігрантами. На жаль, між ними бракує місточків, і вони формують два окремих середовища. Це особливо помітно на прикладах Німеччини, Великобританії та Польщі. Нових мігрантів  майже немає ні більшості храмах, ні старих громадських організаціях. Попри необхідність у притоці "свіжої крові", "стара" діаспора здебільшого не хоче приймати новоприбулих. Вони для неї є незрозумілими, майже зрадниками. Однак, внесок трудових мігрантів у економічний розвиток України неможливо переоцінити.

На жаль, новітня хвиля міграції ще не сформувала власного бачення своєї ролі і завдань. Здебільшого представники емігрантських організацій четвертої хвилі послуговуються риторикою діаспори попередніх міграційних хвиль або українського політикуму, котрі інколи є далекими від реалій життя сучасного мігранта. Тому, для відображення реальних потреб представники новітньої хвилі міграції потребують вироблення власної позиції та бачення.

2)    Члени родин мігрантів

Крім служіння закордоном, новітня українська трудова міграція ставить перед Церквою виклики і в Україні. Вони стосуються збереження цілості сімей. Вперше в історії України люди їдуть на роботу, залишаючи родини вдома. Це несе із собою три найбільші небезпеки:

       а.  перетворення мігранта на засіб отримання грошей (за свідченнями деяких мігрантів, вони відчувають себе своєрідними банкоматами);

      б.  послаблення емоційно-психологічних зв’язків та взаєморозуміння між подругами (емоційний контакт зберігається не довше 9 місяців розлуки, після цього відносини слід відбудовувати заново);

      в.  виховання дітей без прикладу батька, матері або й обох батьків (діти інколи можуть бездумно витрачати отримані з-закордону гроші з почуттям помсти за те, що їх залишили).

У результаті різко підвищується кількість розлучень в Україні та спостерігається девіантна поведінка у дітей мігрантів. Попри те, що люди виїжджають за кордон заради сім’ї, саме вона стає чи не першою жертвою. Щоб долати ці негативні явища, Комісія УГКЦ у справах мігрантів ініціювала створення в Україні порадень для родин мігрантів (діють у Львові, Києві та Донецьку, плануються у Тернополі та Івано-Франківську). Усвідомлюючи відповідальність перед збереженням сутності сім’ї, а не тільки її зовнішньої форми та складності надання фахової терапії чи духовної поради у випадку закритості самого реципієнта, комісією експертів (душпастир, сімейний консультант, психолог, медик, юрист) постановлено надавати послуги лише тим людям і сім’ям, котрі мають бажання врятувати свою сім’ю та усвідомлюють загрози. Існують плани створення широкодоступної комунікативної мережі, яка дозволятиме членам сім’ї вільно спілкуватися протягом 2-3 годин за допомогою відео-зв’язку.

Карітас України у рамках проекту "Діти вулиці" організував центри дозвілля для дітей мігрантів на основі регіональних Карітасів у Львівській та Івано-Франківській областях.

Пасторально-місійним відділом вже втретє поспіль організовано прощу родин мігрантів до Зарваниці, під час якою мігранти разом із своїми рідними мають можливість спільно молитися, духовно зростати та шукати порозуміння між собою. З цією ж метою ПМВ організовано регулярні зустрічі мігрантів та членів їхніх родин у Дрогобичі. Подібні зустрічі організовані і парафіяльними священними у Стрию.

3)    Повертанці

Українські трудові мігранти підтримують тісний зв’язок із Україною загалом (особливо цікавляться її політичним життям) та колом рідних та друзів, зокрема. Ілюстрації цього – активність українських мігрантів у країнах ЄС під час останніх президентських та парламентських виборів (про це свідчать дані з ЦВК по закордонному окрузі) чи регулярні поїздки до України в часі різдвяних та великодніх свят. Це пояснюється спрямованістю на повернення додому. Близько чверті мігрантів повертаються після 2-4 років праці за кордоном. При цьому вони зустрічаються із проблемою реінтеграції в українське суспільство, яке за ці роки змінилося, а переважна більшість соціальних зв’язків в Україні втрачена. Якщо мігранту не вдається подолати ці труднощі, він знову їде шукати працю за кордоном. Найчастіше це відбувається після 3-4 місяців перебування вдома. Ефективний спосіб полегшення реінтеграції – розпочинати її ще під час перебування за кордоном. Це можна робити за допомогою українських церковних спільнот в Україні та за кордоном, а також громадських асоціацій.

На сьогодні діє Мережа солідарності України, створена Карітасом України за участі Комісії УГКЦ у справах мігрантів, основним завданням якої є допомога повертанцям. Мережа охоплює 30 церковних структур та громадських організацій у 25 регіонах України і передбачає як консультаційну допомогу юриста та психолога, так і матеріальну. Перспективним бачиться включення до роботи мережі місцевих парафій у селах, куди повертаються мігранти.

4) Жертви торгівлі людьми

Загалом в Україні працює понад 70 неурядових організацій (НУО), які реалізують проекти з протидії торгівлі людьми. Можна виділити три основних види таких проектів, до яких активно залучаються регіональні осередки Карітасів:

·        Просвітницька та превентивна діяльність. Пропонуються просвітницькі лекції, зустрічі та дискусії, на яких обговорюються проблеми торгівлі людьми та демонструються тематичні відеофільми для молоді, жінок, священиків, медиків, правоохоронців, соціальних працівників тощо (усі НУО реалізують подібні проекти);

·        Телефонні гарячі лінії. Статистика свідчить, що більшість дзвінків (30%) носять інформаційний характер для мас-медіа, державних органів тощо; близько 7% від родичів потенційних потерпілих і близько 6% - конкретні заяви про факти торгівлі людьми  (гарячі лінії провадять 16 НУО, у тому числі і місцеві відділення Карітасу).

·        Допомога потерпілим, що включає конфіденційний притулок, медичне обслуговування, психологічний супровід, допомога у пошуку роботи, фінансова допомога (подібні проекти реалізують більше 30 НУО).

З метою налагодження міжнародної співпраці та обміну інформацією між християнськими організаціями, які займаються протидією торгівлі людьми, в 2001 році створено «Coatnet» — міжнародну програму "Мережа християнських організацій проти торгівлі жінками" (за участю Німеччини, Чехії, Швейцарії, України та Литви). В рамках програми розпочав роботу притулок для 10 жінок — жертв торгівлі, які повернулись в Україну. При сприянні і фінансовій допомозі міжнародних партнерів Карітас України забезпечує конфіденційне і безпечне перебування жінок в притулку протягом 3 місяців. За цей час вони проходять медичну і психологічну реабілітацію, мають можливість скористатись юридичними консультаціями, тренінгами для працевлаштування. Однак спостерігається певне зменшення потреби у таких притулках, один із яких навіть довелося закрити.

З 2004 року Карітас України спільно зі своїми місцевими відділеннями розвиває мережу Центрів допомоги жертвам торгівлі людьми, покликаних забезпечити потерпілим комплексну реінтеграційну допомогу через надання їм всебічних послуг, а саме: психологічної підтримки, соціальної та медичної допомоги, а також допомоги у працевлаштуванні; проведення просвітницької діяльності стосовно підвищення рівня обізнаності української громадськості в цій проблемі та поліпшення ставлення суспільства до потерпілих, допомогти постраждалим у психологічній, соціальній та професійній реабілітації. На сьогодні центри діють у чотирьох містах Західної України  (Хмельницький, Івано-Франківськ, Сокаль та Дрогобич).

5) Іммігранти та біженці в Україні

Перед УГКЦ у цій ситуації стоїть два основних завдання: розвиток толерантного ставлення до іноземців в Україні на засадах гостинності  та соціальна допомога біженцям (над якою активно працює мережа Карітасу, зокрема Карітас Мукачева, де розташовано один із найбільших центрів тимчасового перебування біженців).

Єзуїтською службою біженців у Львові відкрито будинок для біженців, що вже прийняв до десятка іноземців, котрі мають можливість отримувати юридичну допомогу та творити спільноту.

Окрім транзитних мігрантів діяльність УГКЦ поширюється на студентів-іноземців. Духовна опіка перших здійснюється парафіяльними священиками у співпраці із Комісією УГКЦ у справах молоді, зокрема у м. Тернопіль. Однак така діяльність не  набула поширення, тому що більшість іноземних студентів (навчаються у медичних вузах) походять із арабських країн і сповідують іслам.

ІІ. Підготовка душпастирів та координація душпастирської опіки

Міграція сповнена серйозних викликів, пов’язаних із глибокими індивідуальними стражданнями, а інколи навіть і людськими трагедіями. Попри те, що люди виїжджають за кордон заради сім’ї, саме вона стає чи не першою жертвою. Адекватна відповідь інколи вимагає направду героїчного зусилля як від самих мігрантів та їхніх рідних, так і від тих, хто їм служить. Для священиків з України це новий вид служіння, який потребує додаткової ґрунтовної підготовки. У цьому напрямку робляться лише перші кроки на відміну від безпосереднього служіння.

Чи не перші спроби підвищити рівень обізнаності і готовності послужити душпастирів мігрантам стосуються питань протидії торгівлі людьми. Карітас Самбірсько-Дрогобицької єпархії проводив вишкіл душпастирів з цих питань, що охопив фактично усіх священників єпархії. Минулого року Карітасом Самбірсько-Дрогобицької єпархії, спільно із референтурою із соціальних питань та Комісією УГКЦ у справах мігрантів підготовано навчально-методичний модуль для студентів Духовних семінарій УГКЦ "Міграція та проблеми торгівлі людьми", який був презентований для представників з п’яти семінарій УГКЦ. Модуль містить інформацію щодо богословського розуміння проблематики, психологічного стану мігранта/жертв торгівлі людьми та інформацію щодо правового та соціального захисту мігрантів  у країнах Євросоюзу.

Наступний крок був зроблений Комісією УГКЦ у справах мігрантів, котра підготувала підручник для душпастирів “Відчуваючи серцебиття мігранта” про психологічні виклики, котрі переживають трудові мігранти та члени їхніх родин, та містить практичні поради щодо сповіді, підготовки проповідей тощо. Протягом року по підручнику було проведено тренінги для деканів Самбірсько-Дрогобицької єпархії, семінаристів Львівської Духовної семінарії, лідерів громадських організацій, а також лекція-презентація на Митрополичому Синоді єпископів УГКЦ.

У м. Трускавець Пасторально-місійний відділ провів навчальний семінар для викладачів місіології семінарій та монаших спільнот УГКЦ, що мав на меті уніфікацію програми викладів богослов'я місій у навчальних закладах УГКЦ. Ексклюзивним доповідачами були о. Жанфранческо Колцані (don Gianfrancesco Colzani), професор місіології Папського університету Урбаніана та ректор Дрогобицької духовної семінарії митр. Прот. Мирон Бендик зосередить увагу учасників семінару на особливостях місійного служіння УГКЦ. У семінарі взяли участь представники Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та Дрогобицької семінарій, а також Українського католицького університету. Монашество представляють отці студити, отці редемптористи, отці василіани та сестри служебниці.

Зараз Комісією УГКЦ у справах мігрантів завершується видання порадника для душпастирів з правових аспектів міграції, метою якого є підвищити обізнаність душпастирів з правових питань, що стосуються перебування мігрантів закордоном (медичне обслуговування, соціальне забезпечення, захист трудових прав, об’єднання сімей тощо). Саме до пароха часто приходять люди із питаннями про виїзд за кордон. Порадник покликаний підказати душпастирю, куди спрямувати потенційного мігранта та від яких загроз його застерегти.

Ефективне реагування на виклики міграції вимагає від Церкви зосередження наявних ресурсів та вироблення загальноїпозиції. Та найважливіше – бути разом із мігрантом у його пошуку свого місця у глобальному світі, пам'ятаючи слова нашого Господа: “Я був чужинцем, і Ви мене прийняли» (Мт 25, ).

Література

1. С. БОЙКО, Українська діаспора Австралії як суб’єкт політики: Автореферат дис. ... канд. політ. наук: 23.00.04 / Одеська національна юридична академія. – Одеса,  2001.

2. Інструкція Папської Ради в справах душпастирства мігрантів та подорожуючих, «Erga migrantes caritas Christi», Рим, 2004.

3. Кодекс Канонів Східних Церков, Рим, 1993.

4. ІOANNES PAULUS PP. II, Constitutio apostolica Pastor Bonus, art. 59, in AAS, 80 (1988).

4. Il nuovo Codice di Diritto Canonico, Studi, Torino, 1985.

5. G.G. TASSELLO (a cura di), Enchiridion della Chiesa per le migrazioni. Documenti magisteriali ed ecumenici sulla pastorale della mobilità umana (1887-2000), EDB, Bologna 2001.

5. Sonia BARABASH BUSTELO, - Teodoro BARABASH SENIW, Iglesia Greco-católica ucraniana, Lviv, Editorial Misioner, 2006.

 

Автори:

Владика Діонісій Ляхович, Апостольський Візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії та п.Григорій Селещук, Голова Комісії УГКЦ у справах мігрантів