Проповідь Владики Діонісія (Ляховича) під час парафіяльного празника парафії Святих Сергія і Вакха у Римі (30. 10. 2011)

Вітаю гостей, священиків і дияконів. Вітаю вірних цієї єдиної юридично оформленої парафії в Італії, до якої належать наші три римські спільноти.

Сьогодні хочу звернути увагу на два складники цього свята: 1. свята мучеників Сергія і Вакха і на слово парафія.

Святкуємо покровителів цього храму, а саме свв. мучеників Сергія і Вакха. Як відомо, вони обидва були старшинами римської імперії у час правління імператора Максиміана, до речі, останній імператор, який переслідував християн. Будучи християнами, вони відмовилися принести жертву поганському божкові. За те, що вони спротивилися ідолопоклонству, віддано їх на різні наруги та приниження внаслідок чого вони померли мученицькою смертю.

Сьогоднішнє Євангеліє про це чітко говорить: «Посилаю Вас, немов овець серед вовків… Вас волочитимуть до правителів і до царів за мене, щоб свідчити перед ними і поганами… Вас ненавидітимуть усі за моє ім´я, але хто витримає до кінця, той спасеться» (пор. Мт 10, 16-22).

Слово мученик означає «свідок» (гр. μάρτυς), той, що посвідчив свою віру, проливаючи свою кров за Христа. «Мученик» в поняттю древньої Церкви - це святий в особливий спосіб, і на початках своєї історії Церква уважала святими тільки мучеників, а щойно пізніше почала вписувати у свої книги чи канонізувати інші категорії святих, як преподобних, святителів, ісповідників.

Кожний учень Ісуса Христа є покликаний стати «свідком» свого Вчителя і про те згадує Ісус своїм учням під час Вознесіння: «Ви приймете силу Святого Духа, що на вас зійде, і будете моїми свідками в Єрусалимі, у всій Юдеї, аж до краю землі» (Ді 1,8; пор. Лк 24,48).

Цікаво знати, що антонімом до «мученика» є слово «апостат», тобто той, що відрікся своєї віри в Ісуса Христа. І це протиставлення цих двох слів дає можливість нам розуміти в якому стані є ми та наше суспільство. Ми є свідками Христа, які готові навіть віддати своє життя за Христа ? Чи ж навпаки ми поступово ідемо в апостазію, відрікаємося Христа ?

Дивлячись під такою призмою, можемо спостерегти, що в нашому суспільстві є більше апостатів, як мучеників, і сьогодні іде мова навіть про апостазію цілої Європи. Сьогодні це видно в Україні, де повстають відламки від Церкви, творячи секти, про що застеріг цими днями єпископат Греко-Католицької і Римо-Католицької Церков.

Мучениками, свідками, можуть стати всі християни, не зважаючи на вік, суспільне становище.

Другий складник сьогоднішнього свята – це парафія. Канонічне право (ККСЦ к. 279) окреслює парафію як визначена спільнота вірних, утворена в сталий спосіб в єпархії, пастирська опіка над якою доручається парохові.

Насамперед парафія несе в собі територіальний характер, яка охоплює всіх вірних певної території, але Церква утворює також особові парафії з огляду на національність, мову, приналежність вірних до іншої Церкви свого права. Наша парафія тут не є територіальною, а особовою, персональною, тобто призначена для вірних УГКЦ, які проживають у римській Архієдієцезії. І вона поки що є єдиною в Італії, бо інші наші 140 громад розкинутих по усій Італії є тільки спільнотами наших вірних під опікою місцевих італійських єпископів.

Останній Синод єпископів УГКЦ, що відбувся у вересні цього року в Бразилії проголосив, що віднова нашої Церкви починається саме від парафії. Тому Синод єпископів створив програму «Жива Парафія» - місце зустрічі з живим Христом.

Складові живої парафії є:

  • Провід – де священик, духовенство, монашество і миряни працюють разом, будуючи парафію як місце зустрічі з Христом;
  • Літургія – де вірні моляться і зростають в Його благодаті;
  • Катехизація – де вірні отримують знання про свою віру й Церкву;
  • Койнонія – де вірні будують спільноту;
  • Дияконія – де вірні йдуть за межі парафії служити іншим;
  • Місійність – де вірні євангелізують інших, запрошують їх до життя в Христі.

Жива парафія буде привертати все ближче до Христа як тих, хто практикує свою віру регулярно, так і тих, хто робить це рідко або й зовсім не робить.

Ця «Жива парафія» збудована на Східнохристиянській традиції, яка виражається у Літургії, богослов’ї, духовності і дисципліні; це дозволяє бути справжнім даром не лише для себе, але й для всієї Церкви.

«Жива парафія» спрямована на особу як індивідуально, так і в рамках спільноти. Вона має сприяти практиці служіння потребуючих як в середині Церкви, так і поза церквою. Має бути доступною для всіх воцерковлених і не воцерковлених – перетворюючи парафію у живу процвітаючу спільноту, через молитовне життя та різного роду програми. Має формувати спільноти не тільки для самих себе, але також щоби наші спільноти були відкриті до інших Східних і Західних католиків, інших конфесій та релігій, а навіть для невіруючих, короткими словами: до всіх людей.

Такі складники і такі риси вже має наша парафія свв. муч. Сергія і Вакха, і певно ми всі: єпископ, священики, і всі вірні покликані працювати, щоб вона втішалася цими складниками та зростала не тільки у числі, але особливо в якості.

Отож, наші свв. Мученики Сергій І Вакх нас кличуть, щоб, на їхній зразок, ми також ставали свідками (мучениками) своєї віри, будучи готовими навіть до найбільшого жесту любові і свідчення, що є віддання свого життя.

Саме таким свідченням життя віри в Ісуса Христа ми будемо будувати «Живу парафію», у слуханні Церкви, у служінні один одному, ідучи на зустріч потребуючим людям, запрошуючи байдужих і невіруючих до участі у цій спасительній спільноті. Кожний парафіянин має бути місійним, тобто придбати інших до віри в Ісуса Христа. А таких нагод ми маємо дуже багато, бо ще дуже малий відсоток наших людей в Італії належить до наших церковних спільнот.

Отож, нехай Господь наш Ісус Христос і Жировицька Богородиця, яка є також покровителькою цього храму, допоможуть нам у свідченні нашої віри і в побудові «Живої парафії».

 

+ Діонісій


Прес-реліз про святкування храмового празника української парафії свв. Сергія і Вакха у Римі