Йо. 4, 5-42; Ді. 11, 19-26; 29-30

Ми сьогодні маємо неділю Самарянки. Святе Євангеліє (пор. Йо. 4, 5-42) нам говорить про жінку з Самарії, яка прийшла в полудень набрати воду з криниці Якова. Звичайно в Ізраїлі жінки набираютьводу зранку, бо у полудні дуже спекотно. Однак ця жінка прийшла в обідню пору, бо в той час ніхто не приходить набирати воду. Ця жінка – самарянка, а самаряни з юдеями не мають добрих стосунків.

Вони ворогували між собою: юдеї дуже часто принижували самарян. І ось самарянка приходить і бачить: сидить чоловік-юдей біля криниці та просить у неї води. Жінка дивується, як юдей, чоловік, просить у жінки самарянки напитися води. Ісус каже до жінки: «Я дам тобі воду живу, яка буде текти на життя вічне». Жінка каже Йому: «Ти навіть не маєш чим зачерпнути води, як ти можеш дати меніводи?». Ісус відповідає: «Хто п’є воду з цієї криниці, знову захоче пити. А коли питиме воду, що я дам, то не матиме спраги, бо вода ця дає життя вічне». У цій розмові Христос виявляє жінці також їїминуле, звертає увагу на те, що вона мала вже п’ятьох чоловіків, і що навіть той, що у неї тепер, не є її чоловік. Жінка була здивована цією розмовою з Ісусом і спостерегла, що Він – це Месія.

Справді, цією зустріччю з жінкою самарянкою Ісус виявляє, що Він Христос, Месія, Якого очікували віддавна. Жінка знову каже до Ісуса: «Ви, юдеї, поклоняєтеся Богові в Єрусалимі, а ми, самаряни, – на горі в Хоразині». Тоді Ісус Христос відповідає: «Знаєш, жінко, настане час, а вже й тепер він, коли ані на цій, а ні на тій горі не будуть поклонятися Богові, але правдиві поклонники будуть поклонятисяБогові в дусі та правді». Закінчується діалог між Ісусом та жінкою.

І приходять учні, які ходили до міста купити харчів, та бачать, що Ісус розмовляє з жінкою самарянкою, але боялися, однак, запитати Ісуса, чому і про що Він розмовляє з жінкою. В той час самарянка покинула глечик, пішла до міста Сихар і повідомила мешканців, що вона бачила Месію. Всі мешканці Сихару вийшли, щоб побачити Ісуса, і дійсно повірили в Нього та казали: «Ми повірили в Нього не тому, що почули про Нього від жінки, але тому, що дійсно побачили Спасителя».

Дорогі мої! Ця подія з жінкою самарянкою має велике значення для нас під різними поглядами. Насамперед ця євангельська розповідь показує, що Ісус шанує жінку, жінку самарянку, чужинку, яка,звичайно, була понижена у той час. Він об’являє їй те, що Він є Спаситель і Месія. Отже, Ісус Христос змінює поняття і розуміння тодішнього світу про гідність людської особи: кожен чоловік і кожна жінка – це діти Божі, чоловік і жінка рівні перед Богом. Ісус каже до жінки, що Він – жива вода, і хто питиме цю воду, не матиме спраги повіки. Вода – це річ необхідна, вона дає життя, без води не можуть жити ані рослини, ані тварини, ані людина.

Приблизно сімдесят відсотків організму людини складається з води. Отже, вода потрібна для життя. Так само в духовному житті потрібна вода, вона потрібна для життя вічного. Вода в духовному житті – це наша віра в Господа Бога; це віра, надія, любов. Отже, без води віри, любові й надії наше життя стає сухе, життя духовне вмирає. Тому всім нам треба цієї води, що тече в життя вічне. «Поклонятися Богові в Дусі та правді». Поклонятися Богові в Дусі і правді – це поклонятися Богові на кожному місці, де б ми не були. Жінка самарянка стає місіонеркою. Вона залишає все, біжить до міста і сповіщає, що бачила Месію, Який сказав їй все про її минуле, пізнав її в глибині. Самаряни виходять, пізнають Ісуса Христа і просять Його, щоб залишився з ними. Отже, ця жінка є місіонеркою, бо говорить про Месію для свого міста.

У третю неділю після Пасхи ми згадували про жінок мироносиць. Мироносиці – це були відважні жінки, які останні зійшли з Голгофи, коли Христос помирав, і які знову прийшли до гробу, щоб помазати Його тіло. Мироносиці стають першими благовісниками ХристовогоВоскресіння. Саме жінки першими сповістили про Христове Воскресіння. Подібно також жінка самарянка стає благовісницею Христа – Месії і Спасителя.

Так і ми, дорогі мої, маємо свої дари, таланти, якими повинні керувати і ними благовістити про Христа. Однак, найбільшим нашим талантом є талант віри і любові, це дар, яким ми покликані ділитися з іншими, ми запрошені ділитися з іншими нашою вірою в Бога. І ви справді ділилися собою і своїм під час цієї епідемії. Жінки також можуть бути проповідниками Святого Євангелія. Ви, дорогі жінки, приїхали в Італію не тільки заробити гроші, але також принесли з собою дар вашої культури, вашої молитви, вашого співу для іншого народу, і виявили Вашу солідарність. Направду це є той дар, яким ми ділимося. Ви ділитеся даром служіння для найбільш потребуючих і немічних. Це все є та проповідь – благовістування Христа.

Одного разу Святий Франциск, вийшовши з монастиря, зустрів співбрата монаха, який називався Джінерво, а був цей брат надзвичайно простою і доброю людиною. Святий Франциск запитує його:«Брате, куди підемо проповідувати?». І той відповідає: «Отче мій, ти знаєш, що я не вчився, ніколи не ходив до школи, як я можу проповідувати?». Але тому, що Франциск наполягав, брат пішов із СвятимФранциском. Ходили вони містом, молячись тихо за тих всіх, що працювали в магазинах та в городах, усміхались до дітей, зокрема до найбідніших, обмінялись кількома словами зі старшими людьми,зупинились біля хворих, допомогли одній жінці нести важкий дзбан води. Обійшовши так кілька разів вулиці міста, Святий Франциск каже: «Вже час повертатися до монастиря». А брат питає: «А де та наша проповідь?». «Та ми проповідували, проповідували нашим життям, життям доброти і любові», – відповідає Франциск.

Нехай ця жінка самарянка і Св. Франциск з цим братом будуть прикладом того, що потрібно голосити Євангелію перш за все своїм прикладом, своїм діленням, своїми духовними і матеріальними дарами.

Нехай Богородиця Вас покриває своїм омофором – Та, Котра «пустилася швидко в дорогу», щоб послужити потребуючим.

+ Діонісій Ляхович,
Апостольський Екзарх