У неділю, 23 жовтня, відбувся візит Протосинкела Апостольського Екзархату о. д-ра Теодосія Р. Греня, ЧСВВ, до громади Флорентійсько-Болонського деканату у м. Модена, душпастирське служіння для вірних якої виконує о. Тарас Галавай.
Відвідини української спільноти стали нагодою для кращого пізнання, взаємного спілкування з вірними, а також можливістю послужити їм під час Таїнства Сповіді та двох Божественних Літургій, які очолив о. Теодосій.
Під час проповіді на основі Євангельського уривку про воскресіння сина вдови з Наїну, торкаючись теми війни в Україні, о. Теодосій зазначив: «Скільки жінок-українок тепер схожі на бідну, від болю знедолену, жінку з Наїну, яка поховала свого чоловіка, а сьогодні ховає свого сина? Якою несправедливістю є коли батьки змушені ховати своїх дітей… На жаль, сьогодні цю трагічну картину ми так часто бачимо на нашій українській землі. Але Ісус Христос, проходячи біля сумної похоронної процесії, зупиняється і доторкається до мар, на яких лежало мертве тіло юнака».
За словами священника, цим євангелист Лука вказує, що Господь ніколи не проходить повз біль людини, яка страждає, Він завжди зупиняється, не ділячи нікого на "своїх і чужих". «Ісус не знав цієї вдови, вона не походила з Його оточення, яке прямувало за ним, щоб почути його слово, однак це не становить для нього перешкоди: Христос всеодно зупиняється, щоб потішити цю людину. Апостол Лука пригадує нам, що Господь є завжди поряд у нашому горю, а тому, яким би сильним не був біль, ми можемо і повинні розраховувати на допомогу Господа, на те, що він доторкнеться до наших мар, щоб полегшити наші страждання».
Отець-Протосинкел зауважив, що досвід милосердя Божого не має замикати нас у собі, але спонукати до наслідування Господа: «Для нас, християн, приклад Ісуса має стати моделлю поведінки щодо інших людей: ми не можемо бути нечутливими до їхнього болю. Наслідуючи Спасителя, ми повинні часто зупинятися і як справжні учні Христові звертати увагу на біль наших ближніх, допомагаючи полегшити їхні терпіння».
Проповідник вказав на ще одну паралель, яка виникає під час роздумів над цим Євангельським уривком. «Часто ми, християни сьогодення, теж схожі на мертве тіло юнака, зокрема, через наші гріхи, погані схильності та звички. Незважаючи на це, нас постійно доторкається Ісус Христос, через молитву наших близьких, через щиру сповідь, Євхаристію. Дотик Ісуса до нашого мертвого «я» дарує надію та очікування, що ми піднімемося та воскреснемо духовно. Проте інколи із сумом спостерігаємо, як у житті християн, які досвідчили такий дотик Ісуса, після сповіді, після прийняття Євхаристії, не відбувається жодних змін, вони залишаються такими, якими були до цього».
«Тому, варто себе постійно запитувати: чи цей дотик Христа, який ми пережили у храмі, у спілкуванні зі священником чи друзями, здійснив у нас переміну, чи він нас оживив та підняв з гріховного стану? Адже досвідчення дії Ісуса, його дотику до нас, не може залишити нас пасивними, але має стати поштовхом до нашої співпраці з Божою благодаттю для щораз помітнішої зміни нашого християнського життя» - підсумував о Теодосій.
Відділ Комунікації Апостольського Екзархату