Перший етап екуменічних молитов відбувся увечері 19 січня у колишньому катедральному храмі містечка Озімо. Того вечора зібралися на спільну молитву представники різних Церков: адвентисти, методисти, англіканці, представники Апостольської Церкви, православні (ромени), римо-католики і греко-католики (українці). Молитви перепліталися зі співами та духовними роздумами. Апостольський візитатор провів спонтанну молитву, спираючись на молитву Ісуса Христа - "Щоб усі були одно", просячи про єдність християн у дусі та правді, про навернення сердець і сміливі кроки в напрямку єдності.
А в неділю, 20-го січня, екуменічна молитва продовжилася в м. Анконі, у римо-католицькому архикатедральному соборі Архієрейською Літургією Святого Івана Золотоустого в італійській мові, яку очолив Апостольський Візитатор у співслужінні о. Михайла Корцеби, капелана місцевої громади УГКЦ. Дияконував диякон Іван Дулиба, прислуговували брати-семінаристи із Українського папсього інституту Св. Покрови у Римі Юрій Пилипчак та Юрій Лещинський.
На Літургії був присутній місцевий Архієпископ Едуардо Мінікеллі, який перед богослужінням привітав Апостольського Візитатора і представив численним присутнім Літургію у Східному обряді, на якій, як він жартома зазначив: «Забуваємо дивитися на годинник». Співали римо-католицький та український місцеві хори. Проповідь Владика Діонісій виголосив в італійській мові на тему єдності християн (український переклад подано нижче).
Після Літургії о. Михайло Корцеба здійснив Чин великого освячення води для присутніх вірних УГКЦ, в той час як Апостольський Візитатор взяв участь у прес-конференції за участі римо-католицької громади.
У конференції були порушені такі питання як Берестейська Унія, а саме час, коли постала так звана «Уніатська Церква», про історію УГКЦ, зокрема у минулому столітті, період підпілля і відродження Церкви.
Цього ж дня о 15-ій годині Владика Діонісій у храмі св. Івана Боска у співслужінні о. Михайла Корцеби та за участі понад 100-то вірних очолив Архієрейську Літургію для громади УГКЦ в місті Чівіта Нуова (Cività Nuova).
Під час проповіді Владика Діонісій привітав вірних з величним празником та поділився духовними роздумами про Господнє Богоявлення. Після Літургії відбулося Йорданське водосвяття і спільна вечеря у приміщеннях храму св. Івана Боско, яка проходила під акордом колядок і щедрівок.
Прес-служба УГКЦ в Італії
{source}
<embed type="application/x-shockwave-flash" src="https://picasaweb.google.com/s/c/bin/slideshow.swf" width="600" height="400" flashvars="host=picasaweb.google.com&hl=uk&feat=flashalbum&RGB=0x000000&feed=https%3A%2F%2Fpicasaweb.google.com%2Fdata%2Ffeed%2Fapi%2Fuser%2F102250690083962909899%2Falbumid%2F5835960935007845073%3Falt%3Drss%26kind%3Dphoto%26hl%3Duk" pluginspage="http://www.macromedia.com/go/getflashplayer"></embed>
{/source}
Проповідь Апостольського візитатора Владики Діонісія у Архикатедральному соборі Анкони з нагоди Тижня молитов за з’єднання християн
Ваше Преосвященство Монс. Едоардо Менікеллі,
дорогі священики, монахи, монахині, брати і сестри у Христі,
Дякую Вашому Преосвященству за це запрошення разом відслужити тут, у цьому катедральному соборі Анкони, Божественну Літургію св. Івана Золотоустого в нашому українському греко-католицькому обряді з нагоди Тижня молитов за єдність християн.
Ми, греко-католики, репрезентуємо Східну літургійну традицію, яка є спільною із нашими братами Православними. Єдина відмінність між нами – це те, що ми є з’єдинені із Папою. Під цим поглядом до певної міри ми є посвідчувачами того, що єдність Церков є можливою.
З іншого боку ми є свідками також внутрішнього розбрату між Східними церквами. До прикладу в Україні діють три, чи точніше чотири православних різних віро сповідувань: одне із них належить до Московського патріархату, інше до Київського патріархату, третє є Автокефальним та ще інша «течія» приналежна до Константинопільського патріархату. І до цього усього і ми, з’єднані із Римом з тією ж самою Літургією. Отож, молитва за з’єднання християн є однаково завданням для усіх нас. Тут найбільше палкою є молитва самого Ісуса Христа: «… щоб усі були одне, – так, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, – щоб і вони в Нас були; аби світ повірив, що Ти Мене послав. (Ів. 17,21).
Роз’єднання для нас віруючих є справжнім скандалом. Якщо сьогодні ми хочемо подолати кризу віри, то найпершим нашим завданням має бути пошук єдності. «З ласки Божої необхідно докладати великих зусиль, щоб відновити між ними повну єдність, джерело багатьох благ для Церкви Христової. Такі намагання вимагають нашої доброї волі, простої молитви та наполегливої співпраці, яку нічого не повинно розчаровувати» (Ut unum sint 56).
Іван Павло ІІ під час зустрічі з професорами Папського східного інституту у Римі (12.12.1993) наголосив: «Є невіглаством говорити, що ми є роз’єднані, брати роз’єднані. Так вірно. Якщо береться до уваги також зовнішні атрибути: трохи роз’єднані. Трохи поділені. Трохи відмінні. Відмінні так. Але я сповідую ту ж християнську віру, яку сповідував також Соловйов. Я не можу згодитись із тим, що Церква має бути поділеною. Церква Христова є єдина; якщо існують поділи, то вони повинні бути подоланими, але Церква є одна, Церква Христова між Сходом і Заходом не може бути іншою як єдиною, одна та з’єдинена» (цитовано також в Апостольському листі “Orientale Lumen”, 20).
Тому старання за з’єднання християн повинні бути незворотнім рухом аж до тих пір, поки ми не будемо усі з’єднані.
Цього року Тиждень молитов за з’єднання християн запрошує нас роздумати над важливим і дуже відомим текстом з Книги пророка Міхея: «З чим мені перед Господом з'явитись, уклонитись перед Богом Вишнім? Чи мені стати перед ним із всепаленнями, з однолітними назимками? 7 Чи будуть Господеві довподоби тисячі баранів, десятки тисяч ручаїв олії? Чи маю йому дати мого перворідня за мої переступи, плід мого лона за гріхи душі моєї? 8 Тобі сказано, о чоловіче, що є добре й чого Господь від тебе вимагає: лише чинити справедливість, любити милосердя й покірно ходити перед твоїм Богом» (Книга пророка Міхея 6, 6-8).
В усьому християнському світі, який на сьогоднішній день вже є достатньо консолідований у внутрішньому консенсусі, цей тиждень розцінюється насправді як повносила екуменічна молитва. Це прекрасний тиждень, щоб молитися за ту єдністю, до якої Ісус закликав у ніч перед останньою Вечерею, перед своїми страстями.
Атмосфера цього богослужіння, яке у нашій Східній традиції носить назву Божественна Літургія св. Івана Золотоустого для нас має сьогодні особливе значення. Кожна відправа Східної традиції носить характер великого втаємничення, що у своїх частинах складає величезний «всесвіт символів» Біблійного Об’явлення, що однак актуалізуються знову «тут і для нас тепер», через цілу серію знаків та символів. Ця реальність сприймається як таїнственне переживання, в яке ми занурюємося цілим нашим єством. Під час Божественної Літургії ми входимо у інший вимір, у святий простір у присутності усього неба: Пресвятої Трійці, Богородиці, Патріархів, Пророків, Апостолів, Мучеників та усіх Святих. Божественна Літургія – це дія Божа і людська, у якій ми приносимо подяку і споминаємо все те, що сталося заради нашого спасіння. Те, що сталось колись, ми це наново переживаємо «тепер». Як минуле, так і те, що наступить в майбутньому, вже є «тепер», бо все те, що відбувається «тепер», у Божественній Літургії, набирає безкінечного виміру – «на віки віків». Ось чому кожна літургічна молитва завершується словами «нині і повсякчас, і на віки віків».
Інша характеристика цієї Літургії: обожествлення Божим Словом, тому перед читанням св.. Євангелії ми молимось: «Засвіти в серцях наших, Чоловіколюбче Владико, чисте світло Твого Богопізнання і очі розуму нашого розкрий на розуміння євангелівської Твоєї науки. Дай нам страх Блаженних Заповітів Твоїх, щоб, перемігши всі тілесні пристрасті, ми проводили духовне життя. Думали й чинили все так, як подобається Тобі. Бо Ти є світло душ і тіл наших, Христе Боже, і Тобі славу возсилаємо з Предвічним Твоїм Отцем, і Всесвятим Благим, і Животворним Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».
А після освячення дарів хліба і вина, благаємо Святого Духа, щоб зійшов на нас і на освячені Дари. Це є центр Євхаристійної еклезіології, яка показує нам останні плоди Св. Духа. Він є Той, що освячує Святі Дари і разом з ними нас усіх присутніх. Разом з Хлібом і Вином, під час Епіклези, також і ми перетворюємося у Тіло і Кров Христа, стаємо Його св. Церквою, водночас католицькою і православною.
Тому вже ця ж сама Божественна Літургія демонструє нам, що поділ між наслідниками Христа творить таку очевидну контрадикцію, яка не дозволяє їм жодного толерування, щоб не почувати до певної міри відповідальності за нього.
Цей особливий тиждень має за мету закликати християнську спільноту до більш інтенсивного молитовного зобов’язання, щоб експериментувати водночас наскільки є прекрасним жити разом по-братськи, тому що ми є досконалими лише в єдності, щоб світ повірив.
Єдність християн розпочинається з молитви і продовжується особистим наверненням, яке продовжується відкриттям до іншого і відмінного від мене на особистому і інституціональному рівнях.
Залишається небезпека того, що ми молимося за єдність, дискутуємо про єдність під час екуменічних зустрічей, але ми не бажаємо єдності, кожен залишається на своїх особистих переконаннях, на своїх особистих позиціях.
Іноді, таке враження, що все те, що говориться є сказаним для інших, для третіх осіб, в момент їх відсутності. Можливо це роз’єднання між молитвою та життям є справжньою перешкодою для єдності християн.
Можливо саме тепер, коли в Італії маємо так багато іммігрантів, приналежних до різних культур та релігій, в тому числі відмінні між собою навіть самі католицькі традиції, стане можливим нарешті повчитися творити єдність у відмінності. Ця сьогоднішня Літургія є відмінна від Латинської месси, яка є спільною для вас в усі неділі, але у нас є та сама віра в Христа, те саме Хрещення, та сама Євхаристія.
Вже святий Павло стверджував: Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі (Гал 3,28).
У сьогоднішньому читанні Євангелії ми чули про двох Христових учнів, які йшли по дорозі до Емаусу. По дорозі Ісус наблизившись, ішов разом з ними.
... О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! 26 Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” (Лк 24, 26).
… І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм. Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них: І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?” (Лк 24, 30-32).
Ми є різні, але ідемо разом і розпізнаємося в той момент, коли розділюємо той самий Євхаристій хліб.
Отож, молімось, щоб Євхаристійний хліб додав до наших сердець вогню любові, щоб усі змогли розпізнатися з’єдинені у правді і дусі.
+ Діонісій ЛЯХОВИЧ
Апостольський візитатор
Архикатедральний собор Анкони, 20/01/2013