У середу, 9 листопада, у Римі розпочалася ІІ Міжнародна асамблея вищих настоятелів і настоятельок спільнот богопосвяченого життя УГКЦ. Перед її початком учасники взяли участь у загальній аудієнції Папи Франциска, на завершення якої вручили Понтифіку подарунок — ризи з розп’яттям Ісуса Христа і багатостраждальною Україною.
Міжнародна асамблея під назвою «Койнонія у житті монаших спільнот» згідно із Євангельським закликом: «Як я полюбив вас, так і ви любіть один одного» (Ів. 13, 34), розпочалася Архиєрейською Божественною Літургією та вступними привітаннями Преосвященного Владики Михаїла Бубнія, Голови Патріаршої комісії у справах монашества УГКЦ, Блаженнішого Святослава, Отця і Глави УГКЦ, Кардинала Леонардо Сандрі, Префекта Дикастерії для Східних Церков, Архиєпископа Вісвальдаса Кульбокаса, Папського Нунція в Україні.
Участь у відкритті асамблеї взяли також: Апостольський Екзарх Преосвященний Владика Діонісій Ляхович та Протосинкел о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ. Привітальне слово Владики Діонісія було присвячене темі «Київське чернецтво поза Україною: синодальність та дияконія».
Богопосвячене життя – радикальне здійснення обітниць Хрещення
Відправним пунктом роздумів Владики був розгляд богопосвяченого життя як радикального «здійснення приречень таїнства Хрещення, у якому особа зрікається себе, щоб повністю і добровільно віддатись Богові і бути вільним знаряддям у Божих руках на служінні ближнім і Церкві». Саме це, за словами єпископа, означає реалізувати своє Хрещення, тобто «залишити стару самолюбну людину та зодягнутись у нову, яка здатна слухати Бога і бути відданою на служіння ближнім. Саме таїнство Хрещення зобов’язує людину жити синодально, «йти разом» з іншими, як брати і сестри, які мають того самого Отця на небі».
Беручи за приклад Євангельських сестер Марту і Марію, - Марію, яка слухає, і Марту, яка служить, Апостольський Екзарх запропонував три кола синодальності богопосвяченого життя, «де кожне коло вимагає «Марти і Марії» і двох просторів здійснення: внутрішньої синодальності, у своїй спільноті (ad intra), і зовнішньої синодальності (ad ехtra), як виходу поза свою спільноту».
Перше коло синодальності – чернеча спільнота
Владика зазначив, що у кожній чернечій спільноті перебуває Господь, а отже, у ній буде євангельське, синодальне життя, будуть особи, які «ідуть разом», творячи спільнотну одність! Вони «мають Отця, що на небі, до Якого разом моляться, та мають сестер і братів, які один одного слухають, один одному допомагають, один одного лікують; які перебувають під проводом одного пастиря, який відповідальний за розрізнення духів і спільне рішення». Це спонукає чернечу спільноту бути місійною, мати «здатність вийти поза межі своєї спільноти, щоб послужити ближнім і місцевій Церкві: служити, супроводити, навчати, лікувати рани інших осіб… Отож, чернеча спільнота не може закриватись у своєму колі, вона запрошена відкритись до вищого кола синодальності».
Друге коло синодальності - чернечий Інститут чи Провінція
«Чернечий Інститут діє згідно своєї засновницької харизми і статутів, у єдності з усіма своїми спільнотами, у взаємному служінні, що виражається у взаємній співпраці членів того самого Інституту, які, інколи, потребують також допомоги від інших провінцій, як також фінансової підтримки. Таким чином багатші монастирі і Провінції будуть «йти разом» з біднішими і потребуючими».
Із цим пов’язаний місійний вимір другого кола, «який реалізується у відкритості Інституту, щоб відповісти на потреби місцевої Церкви свого права, а в разі потреби, також інших Церков, не втрачаючи своєї харизматичної засновницької ідентичності» - переконаний Владика Діонісій.
Третє коло синодальності – Київське чернецтво
Опираючись на перших двох колах, єпископ підійшов до розкриття центральної теми своєї промови. «Київське чернецтво, тобто всі чернечі Інститути УГКЦ в Україні і поза Україною, які мають своє коріння у неподіленій Київській Церкві, об’єднаній довкола церкви Святої Софії – Премудрості Божої, та їхні монастирі по цілому світі, втішаються тією ж духовною, літургійною, богословською і дисциплінарною спадщиною Київської традиції та нашого обряду, і тим самим зберігають ту саму ідентичність у різних країнах і культурах світу, незважаючи на природний вплив і тиск зовнішнього середовища».
При цьому, УГКЦ, за словами Владики, «поширюється у глобальному просторі і, дихає духовними легенями Софії – Мудрості у Вселенській Церкві, навіть в умовах екзистенційних загроз, що відкриває можливість співпраці в екуменічному вимірі з Церквами Сестрами Київської традиції, як також з іншими Східними Католицькими Церквами свого права».
Це дає підставу зробити висновок, що «Київське чернецтво як «софійні» легені Вселенської Церкви, у колориті чернечих харизм, матиме можливість співпрацювати також з Католицькою Церквою латинської традиції там, де буде потреба, а в екуменічному вимірі – з іншими християнськими конфесіями задля загального блага світового суспільства» - переконаний Апостольський Екзарх.
На закінчення Владика побажав представникам українського чернецтва здійснювати своє покликання та «ділитись своїми членами для відновлення спільнот поза Україною, не забуваючи того, що вони покликані інтегруватись у місцеву культуру, а не творити свої закриті гуртки».
Відділ Комунікації Апостольського Екзархату