Йо 15, 12-19 – 16, 1-2
Ми переживаємо 103-ю річницю бою під Крутами, адже 29 (або 30) січня 1918 року на залізничній платформі у Крутах перебувало 520 українських вояків. Загін, що складався із київських студентів та козаків, зупинив наступ чотирьохтисячного підрозділу російської Червоної гвардії і завдяки героїзму бійців вдалося стримати наступ більшовиків на Київ на чотири дні, час, шо вдалося підписати Бретський мирний договір. Він означав визнання самостійної Української Народної Республіки суб’єктом міжнародних відносин.
Сучасників особливо вразило поховання 27 сильних в повному розквіті сил юнаків, які потрапили після бою в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні в Києві біля Аскольдової Могили голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями.
Війна – це диявольська справа! Божа справа – це любов! Заповідь Божа така: «Не вбивай!».
Більше того, в Ісус нам залишив заповідь любові: «Щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!», та «любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять? Тож будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий» (Мт 5, 44-48).
Ми можемо собі ставити питання, як можна любити ворога на війні? Як можливо в той час проявляти любов? Саме на війні бушує страшна ненависть, вбивають безпощадно один одного. Де тут справа любові?
Проте любов може діяти на війні.
Як на мене особисто ворог нападає і хоче мене вбити, я можу себе не захищати? Як ворог нападає на мого брата, тоді не можу бути байдужим. З любові до мого брата, я буду його захищати, навіть завдаючи йому смерть. Так само як ворог нападає на мою країну, я маю обов’язок її захищати. Не можу бути дезертиром! А під Крутами - це геройство, і вияв найбільшої любові.
Чи можна називати тих студенів назвати героями. Можна! Чи можна молитися за них? Абсолютно, так! Вони віддали своє юне життя на вівтарі своєї держави, в праві захисту своїх співбратів, з любові до Вітчизни.
Ми не знаємо, які почуття мали ці юнаки під час бою, коли вони вмирали, але знаємо що це героїзм. Тому нам треба молимось, щоб Господь їм простив «всяке прогрішення вчиними ними, словом чи ділом, чи думкою, як благий і чоловіколюбець Бог».
Їхній жест віддання життя за Батьківщину, по державних параметрах – це герої, а за навчанням Ісуса Христа - свідки любові!
Ми слухали слово нашого Спасителя: «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає».
+ Діонісій
Рим, катедральний храм свв. мучч. Сергія і Вакха, 28.1.2021