Місяць тому, 1 липня 2021 року, напередодні 75-річного ювілею дня народження Апостольського Екзарха в Італії Владики Діонісія Ляховича, у видавництві «Нова Зоря» вийшла друком збірка його проповідей під назвою «Слово Тілом стало». Тому, ми вирішили довідатись, що спонукало Владику до написання цієї книги, чим для нього є проповідь і як він до неї готується. 

• Преосвященний Владико, нещодавно у видавництві «Нова зоря» вийшла друком Ваша книга «Слово Тілом стало». Що Вас спонукало її видати?

Упродовж перших 34 років мого священничого служіння я готувався до проповідей, проте їх не писав. Для мене вистачало зробити схему і на її основі говорити проповідь. Однак протягом цих років служіння, як відповідь на потреби, я провадив понад сотню серій реколекцій, враховуючи лише ті, що тривали понад п’ять днів. Мені вистачало обрати тему і зробити схему реколекцій. Ніколи не читав наук, а говорив «з рукава», крім читання Святого Письма та цитат інших авторів. Щойно після поданої конференції писав те, що говорив, і на їх основі  вийшли друком три серій реколекцій: 

1. «Історія спасіння - Дорога спільноти і причастя на Божественній Літургії», (Куритиба, 1991), в якій вже користувався духовною категорією «причастя», а в Україні за порадою о. Михайла Димида, перейшов до терміну «сопричастя», щоб відрізнити його від «Причастя». Мені не відомо, щоб хтось користувався словом «сопричастя» перед моїм приїздом в Україну; 

2. «А коли Ви молитесь…», (Львів, 1995), на тему молитви, на основі біблійних текстів, зокрема Господньої молитви; 

3. «Роздуми над основою християнського і монашого життя», (Львів, 2005), на євангельській основі і щоденного літургійного сповідування Святої Тройці та за допомогою ікони Пресвятої Тройці авторства Рубльова.

Проте, коли я став єпископом, поступово почав писати також проповіді. Перш за все усвідомлюючи себе, що це буде своєрідна духовна хроніка, як також моє богословське пережиття. Хоча я завжди говорив проповіді на основі літургійних читань, також я постійно молився і старався, щоб прочитані слова Святого Письма та проповідь «тілом  стали» як для мене – проповідника, так і для тих, що слухають; щоб були відповіддю на життєві та духовні питання слухачів. Тому оскільки ці проповіді, відображаючи певним чином духовні потреби даного часу і місця, стануть духовною хронікою, я вирішив їх видати.  

• Владико, як написано у підзаголовку, це видання є збіркою Ваших проповідей на літургічні читання, передбачені на неділі і свята. Поділіться, чим для Вас є проповідь?

Для мене читання Святого Письма і проповідь – це сутність другої частини Літургії. Це пожива слова, мов щоденний духовний хліб. Як хліб кожного дня підтримує земне життя, так і слово Боже, коли його слухаємо, підтримує життя духовне. Читання слова Божого і проповідь – це не формальність:  читати, бо приписано читати. Інколи так читають, що неможливо зрозуміти про що ідеться. Читання уривків Апостола – це не концерт, щоб похвалитися гарним голосом, як і не можна читати собі «під носом», щоб тільки прочитати. Також священнослужитель запрошений прийняти слово Боже до свого серця, вірити і пережити його, щоб воно стало його тілом, і щойно тоді - живим його передати для вірних. 

Мене інколи здається, що ми читаємо слово Боже для Бога, але в дійсності є навпаки – це слово Бога для нас. Отже, проповідь – це слово Боже для вірних, пережите раніше священнослужителем. Якщо священнослужитель його не переживає, він є, мов той дзвін, що кличе вірних до церкви, але сам до неї не входить!

• Ваше Преосвященство, як Ви особисто готуєтесь до проповідей? 

Перша далека підготовка – це пройти дуже серйозно філософські і богословські студії. Філософію – щоб пізнати різні світогляди і категорії мислення, бо інколи ми користуємося певним філософським світоглядом, не знаючи того, замість того, щоб жити істинною наукою Ісуса Христа. У наших проповідях, навіть неусвідомлено, інколи багато платонізму чи арістотелізму, бо ми не вивчили вдосталь Платона чи Арістотеля, чи будь-які інші філософські системи, щоб ідентифікувати їх. 

Треба також серйозно вивчати теологію і постійно себе у ній осучаснювати, зокрема у біблійних науках, читати добрі духовні книжки. Я не був талановитим учнем, але до студій брався серйозно, і досі постійно себе вдосконалюю, читаючи книжки, духовну літературу, передплачую журнали і щодня читаю бодай одну газету. Інтернету не вистачає!

Також я приготовляюся ближче до проповіді: по можливості, тиждень перед недільною Літургією читаю приписані богослужбові тексти, над ними роздумую, стараюся їх застосувати передусім до свого життя, щоб щойно тоді передати їх для вірних на духовну поживу. Це підготовка з мого боку. 

Проте я завжди прошу Святого Духа, щоб Він говорив через мене, а не я передавав свої теорії. Стараюся перед Літургією якийсь час провести на молитві, на зосередженні. І залишаю свободу, щоб Дух Святий через мене промовляв. Інколи виходить інша проповідь, відмінна від тієї, що я приготовляв.   

Признаюся, з причин різних обставини інколи залишається мало часу на підготовку. Тоді прошу, щоб Дух Святий  мене заступив і доповнив. І кажу правду, не обманюю, така молитва завжди була вислухана. Були випадки, коли треба було проповідувати без жодної підготовки, проте Дух Святий мене так підтримав, що може довша підготовка не була б такою успішною. 

• Хто для Вас є прикладом проповідування?

Хто, як не Ісус Христос?! Його проповідь потягала юрби народу, Він навчав у синагозі «як повновладний, а не як книжники» (Мр. 1, 22). Вони навчали, але їхні слова не залишали сліду в людських серцях, бо вони не дотримувались того, що проповідували. Ісус мав поставу слуги, але це надавало Йому влади. Законовчителів люди слухали, шанували, але не відчували їхньої влади, бо вони мали ментальність князів, що наказували людям. Ісус говорив притчами, порівняннями, взяті з побуту народу. Він запрошував: «Дивіться на польові лілеї, дивіться на лисиці, на пташки, на сівача, на жінку, що взяла мірку борошна…» Це не була теорія, а життя! 

Спаситель не боявся вельмож, говорив правду, ішов назустріч тим, хто не мав голосу. Заради своєї місії Ісус виходив вечорами на самітне місце слухати свого Отця, щоб в Його імені говорити. Він нічого не говорив від себе; цього навчає також своїх учнів. Без слухання волі Отця, без такої настанови молитви «Отче Наш», проповідь на має сили. Нам відомо, що за таку проповідь він постраждав від вельмож.

Насправді за мого життя я слухав багатьох добрих проповідників. Чесно кажучи, не брав нікого як приклад до наслідування. Кожному дано якусь харизму – дар, і він покликаний її використовувати, ідучи за прикладом Ісуса Христа. Кожна особа – єдина і неповторна. Проте всі ми покликані служити тими дарами, які прийняли від Господа. Кожен повинен бути пророком: прийняти слово від Господа, і в його імені говорити, не зважаючи, чи це подобається чи не подобається слухачам. То не значить, що проповідник може «плести». Він покликаний упорядкувати свої думки, використовувати логіку викладу, подбати про добрий вступ і заключення. Слід також триматися основи євангельського читання, тому під час підготовки варто звернутися до добрих біблійних коментарів, чи навіть проповідей інших проповідників. 

• Владико, чи траплялися у Вашому проповідницькому досвіді цікаві і незвичайні випадки? 

Почну з того, що було на самому початку мого священничого служіння. Мою першу проповідь я написав, і довго вивчав на пам’ять, але коли її голосив, забув навіть ім’я мого діда… Зрозумів, що не в такому дусі мають бути мої проповіді. За кілька днів після приміційної проповіді було  Різдво ГНІХ. Мені дали три великі громади для Різдвяних відправ (Кравейро, Помбас, Колорадо). Не мав тоді жодної проблеми з проповідями, хоча не мав нічого на письмі. Дав простір, щоб Дух Божий мене провадив. Повернувшись до першої громади, мене попросили відслужити ще одну Літургію, бо померла жінка. Я її відслужив і знову без труднощів виголосив проповідь  у Церкві  і декілька слів на цвинтарі…

З інших випадків пригадую, що одного разу, коли я проповідував, до храму зайшла собака і почала на мене гавкати, а навіть гарчати. Це сталось у Бразилії і в Іспанії. Напевно, щось собакам у моїх проповідях не подобалось… 

• Що Ви можете порадити молодим душпастирям, які лише набираються досвіду в голошенні Божого слова?

Дещо з того, що вже сказав у цьому інтерв’ю – насамперед подбати про серйозне навчання філософії і теології, попереднє читання та роздуми над біблійним текстом Літургії, пошуку значення тексту і контексту, роздуми над ним, що він говорить до мене та як може допомогти людям… Понад усе проповідувати і навчати те, що ми віримо та свідчимо. Ми ще не є досконалі, тому не треба боятися визнати на проповіді, що і нам важко, що також ми перебуваємо у дорозі і потребуємо себе удосконалювати, що ідемо тою самою дорогою, що разом з вірними є перш за все християнами і як люди потребуємо молитовної підтримки й допомоги інших. Папа Франциск після кожної зустрічі з людьми завжди просить молитви. Щирість і покора завжди допомагає. Не слід забувати просити світла Святого Духа, і не боятися дати  Йому простір, щоб Він промовляв через нас.

Відділ комунікації Апостольського Екзархату