Окрім гуманітарної допомоги, яку відправляли до України, екзархат почав спрямовувати свої зусилля також на підтримку біженців, які прибували з різних регіонів України. «Це були люди різні, – розповідає священик, – вони втратили помешкання, втратили своїх рідних та близьких. Дехто приїжджав навіть без документів. Ці люди були у відчаї, і треба було думати, як їх підтримати, надати їм ту чи іншу матеріальну допомогу, де їх поселити, дати їм певні засоби для існування, психологічну допомогу. Важливим було теж створити умови, щоби наші священики надали їм духовну підтримку, бо саме це є фундаментом нашого християнського життя».
Відповідаючи на запитання про те, яким чином біженці, які прибували з України, дізнавалися про те, що вони можуть отримати допомогу при парафіях екзархату, отець Володимир зазначив, що було по-різному: ініціаторами були самі душпастирі і намагалися «об’єднати навколо Церкви і прихистити всіх тих, хто приїжджав», але й були моменти, що люди самі через різні канали шукали, де є українська Церква.
Приносити мир у серця людей
Пригадуючи перший день повномасштабного вторгнення російських військ в Україну і вказуючи на виклик, що постав перед душпастирями, які повинні були духовно підтримати своїх вірних у надзвичайно важку годину, отець Володимир підкреслив, наскільки важливими були для них Літургія, Євхаристія, життя Святими Тайнами, а також різні духовні приватні практики. «Бо саме через молитву ми старалися принести спокій і мир в серця кожного українця, – зазначив він. – Пригадую ранок 24 лютого, коли ми тільки отримали перші повідомлення про вторгнення російських військ на територію України. Вже в 6 годині ранку я та багато з наших парафіян були в нашому храмі і розпочали так званий молитовний марафон. Протягом двох годин ми молилися вервиці, щоб дати духовну підтримку. Бо прибігли матері, вони плакали, вони були стурбовані, а перше, що заспокоює людину – це її Матір-Церква, яка дає можливість, щоби ми, об'єднавшись навколо цього великого виклику, стали тими, які моляться і довіряють Богові навіть цю ситуацію, навіть цей стан війни. І я побачив, як поволі, через певні десятки тої вервиці, багато матерів заспокоїлися. Тому саме молитва, яку провадили наші душпастирі в екзархаті, принесла перший момент спокою, надії і впевненості, що тільки з Богом і в Бозі ми можемо перемогти, і тільки з Богом ми можемо рухатися вперед, бо без Бога – розпач, криза і депресія».
Нові виклики, серед яких – перевезення гуманітарної допомоги
До різних українських громад в Італії, особливо у перші тижні і місяці війни, надходила велика кількість гуманітарної допомоги, і один із викликів полягав у тому, щоб перевезти цю допомогу в Україну. «Дякуючи нашій консолідації під проводом нашого Апостольського екзарха владики Діонісія Ляховича, нашого антикризового центру, який ми створили при курії, до якого увійшов Генеральний вікарій отець Теодосій Грень, а також економ отець Юрій Іванюта і я як директор Карітасу, ми змогли об’єднати наші сили, можливості і досвід, для того, щоб якомога швидше вирішити питання логістики», – розповів наш співрозмовник, додаючи, що вагома допомога надійшла також з боку Посольства України при Святому Престолі та Посольства України в Італії, які допомогли з оформленням документації для перевезення вантажів.
Обсяг гуманітарної допомоги
Зв словами нашого співрозмовника, за минулий рік, завдяки зусиллям різних громад Екзархату для українців-католиків візантійського обряду в Італії, до України було переправлено 360 вантажівок з гуманітарною допомогою. Цю допомогу отримували різні місцеві осідки Карітасу в Україні, а також різні організації у тих місцях, де була потреба. «Майже 100 вантажівок було відправлено лише від прокатедрального собору Святої Софії в Римі, – підкреслив він. – Там був найбільший хаб, де з перших днів війни працювало дуже багато волонтерів – як українці, так і італійці – які трудилися для того, аби всі матеріали, які туди надходили, ми могли відправляти до України». Директор Карітасу висловив подяку отцю Марку Семену, ректору базиліки Святої Софії, «за його щирість, доброту, за його вміння в критичних моментах знаходити спосіб допомогти всім, хто цього потребує».
Отець Володимир розповів, що окрім вантажівок, допомогу в Україну перевозили також мікроавтобусами, яких було відправлено приблизно триста сорок, а також рейсовими автобусами, яких було сімдесят п’ять.
Українці в Італії переправляли до батьківщини також карети швидкої допомоги. В деяких випадках кризовий центр екзархату виділяв кошти деяким громадам, які починали збирали гроші на ці автомобілі, і їм наприклад, бракувало кілька тисяч євро. В кінцевому підсумку, всі громади екзархату разом передали 48 карет швидкої допомоги.
«Протягом перших місяців війни, десь до травня-червня, ми отримали приблизно півтора мільйона євро допомоги, – зазначає директор Карітасу Апостольського екзархату. – Допомогу надавали місцева італійська Церква, різні організації, також різні державні структури і приватні особи – як українці, так і італійці».
Велика частина коштів, за його словами, спрямовувалася на допомогу біженцям, які прибули до Італії. Багато з них мали місце для проживання, але не мали достатньо їжі. При екзархаті було створено два центри роздачі їжі, один з яких діяв при монастирі отців василіян в Римі, де біженцям роздали десять тисяч продуктових наборів. Другий такий центр діє дотепер при прокатедральному соборі Святої Софії в Римі. До нього звернулося по допомогу 12-13 тисяч українських біженців. Там було роздано п'ятнадцять тисяч продуктових наборів.
Українська Церква в Італії відгукнулася на черговий виклик, коли з настанням холодних місяців в Україні російські військові почали обстрілювати енергоінфраструктуру країни. «Ми побачили, що була велика потреба в генераторах, і наші священики, кожен на своєму місці, старалися це організувати, – веде далі отець Володимир Медвідь. – Ми передали в Україну п'ятнадцять генераторів, один з яких – потужністю в 160 кіловат, який нам подарувала одна фірма з регіону Калабрія, що на півдні Італії. Ми потім переправили його до Одеського екзархату УГКЦ, а вони передали його у Миколаїв».
Священик зауважив, що окрім цих речей, з різних громад екзархату відправляють багато іншої допомоги, такої як, наприклад, ліки. Зокрема, з північної Італії було відправлено дві вантажівки медикаментів для госпіталів в Україні.
Солідарність Святішого Отця та мудрий провід владики Діонісія
«Від перших днів і дотепер Папа Франциск допомагав і допомагає через свого Роздавача милостині кардинала Конрада Краєвського, – підкреслив очільник Карітасу. – Він особисто привозить гуманітарну допомогу до собору Святої Софії в Римі, звідки потім все передають в Україну. Отже, ми бачимо, як Папа також через конкретні вчинки своїх співпрацівників – кардиналів, єпископів, Римської Курії – є близький до українського народу».
Отець Володимир вказав також на важливість мудрого і батьківського проводу владики Діонісія Ляховича для екзархату, що в цей складний період став «центром не тільки логістики, але й духовної поживи».
Психологічна підтримка біженців
Після того, як до Італії з України почали прибувати перші біженці, стало зрозуміло, що цим людям потрібна психологічна підтримка. Отець Володимир зауважив, що ще до війни в січні 2022 р. при соборі Святої Софії був започаткований Центр психологічної допомоги «Пророк Самуїл», аби допомагати українським іммігрантам. Таке рішення виявилось провидінним, бо тепер дедалі більше зростає кількість осіб, які мають потребу у психологічному супроводі. Минулого літа екзархат відкрив ще один подібний центр у Мілані, планується відкриття інших центрів.
Молода структура, загартована війною
Отець Володимир підкреслив, що Екзархат для українців-католиків візантійського обряду в Італії – це молода структура. Він був створений лише у липні 2019 року. «І Карітас також є молодою структурою. Їй лише півтора року. – зауважив священик. – Але за цей час ця структура була загартованою війною, і ми всі побачили, що тільки в єдності ми зможемо пройти навіть найважчі випробування і бути сильними і мужніми носіями правди, любові і милосердя».
Розмовляла: Світлана Духович,
Українська редакція Vatican News